Генерал сер Річард Ширрефф - Війна з Росією

Морланд відвів погляд і вловив усміх на обличчі Берзіньша. Старий лис добре знав, який ефект на нього справить Марина. Але Морланд не збирався дозволяти йому насолоджуватися своєю реакцією.

— Марино, знайомтеся — капітан Том Морланд. Томе, я вже домовився зі службою безпеки, щоб вам надали всю потрібну допомогу. Зв’язок триматимемо через пані Крауя. Вона співпрацюватиме з вами, поки ви будете в Латвії.

Марина простягнула руку:

— Рада познайомитися з вами, — сказала вона досконалою англійською мовою.

— Том Морланд. Також радий знайомству. — Вони потисли одне одному руки, і Морланд повернувся до Берзіньша.

— Сер, тепер нам треба повертатися до «Адажі». Уже звідти я проінформую Постійний об’єднаний штаб, і ми почнемо розробляти план.

Він звернувся до Марини:

— Поїхали?

— Капітане, чи можу я запропонувати вам скористатися моїм автомобілем? — запитала вона. — Тоді в нас буде можливість поспілкуватися. А ще нам варто дотримуватися конспірації.

— Чудова думка, — погодився Морланд, розуміючи, що всіх умовностей дотримано і ніхто з них не порушує субординацію. А Берзіньш навіть якщо й отримував задоволення від тієї «дуелі», його обличчя демонструвало лише байдужість, і він спокійно продовжував передивлятися папери на столі.

Повертаючись до «Адажі», Морланд багато про що розпитував Марину. Йому хотілося щось знати про неї, якщо вже їм доведеться працювати разом. Він одразу ж дізнався, що англійську мову вона так чудово опанувала, коли вивчала англійську літературу в університеті міста Дарема. Потім кілька років працювала в «Ґолдман Сакс» у Лондоні, аж поки їй не набридла галасливість великого міста і вона не повернулася до Риги, щоб служити рідній країни.

Морланд розпитував жінку і про Україну, і про Росію, і про російську загрозу для балтійських держав, а вона дуже серйозно відповідала на всі його запитання.

— Безсумнівно, у президента Путіна є якась мета. Все на це вказує, — мовила Марина.

Морланда дивувала категоричність цієї жінки, але після трьох тижнів перебування тут у нього почало з’являтися відчуття, що коли вже такі розумні й космополітичні латвійці, як пан Берзіньш і пані Крауя, настільки переконані в нечесності Путіна, то, мабуть, так воно і є.

— Наша історія навчила нас не довіряти росіянам, — повела вона розмову далі. — Вам якось треба буде відвідати в Ризі музей окупації. Тоді зрозумієте, що в Латвії немає родини, якої хоча б трохи не торкнулася російська окупація за часів Другої світової війни або пізніша радянська окупація. Моя мама народилася в сибірському трудовому таборі. Туди в 1950-х були депортовані мої бабуся та дідусь. Урешті-решт їх звільнили, але здоров’я дідуся і бабусі вже не відновилося... А десяткам тисяч людей так і не пощастило повернутися додому.

Морланд ніяково мовчав. Будучи британцем, він не міг навіть і приблизно уявити, що довелося пережити латвійцям у зовсім недалекому минулому.

Марина вмовкла і задумалась.

— Якщо говорити про людей, то у вас ніколи не буде друга, кращого за росіянина. Я знаю, що кажу. У мене є друзі-росіяни. Коли потрібно, вони віддадуть вам останню сорочку. Будуть скільки треба сміятися з вами, плакати або пити. Але як нація... як сусіди... вони — жахливі.

Незчулися, як приїхали в «Адажі». Морланд показав на навчальний корпус, де для мерсійської групи виділили офіс. Коли вони ввійшли, Вайлд відвів очі від ноутбука, в який записував дані за день тренувань і привітався:

— Доброго дня. Ну що, сер, як там Рига? Що корисного дізналися?

Ще троє членів групи підвели очі і з цікавістю подивилися на Крауя. Вона ж привітала їх доволі холодно.

— Хлопці, у нас нове завдання. Дозвольте відрекомендувати вам Марину Крауя, нашого офіцера зв’язку зі служби безпеки Латвії, — Морланд поводився спокійно, навіть розслаблено, але, як завжди, був зосередженим та діловим — професіоналом у своїй команді. Він розповідав своїм хлопцям новини, і саме в цей час у їхньому корпусі встановлювали безпечний відеоконференц-зв’язок «Інмарсат».

Зв’язківець з їхньої команди, капрал Стів Бредлі — новозеландський велетень-маорієць, який об’їхав півсвіту разом із британською армією, вже відрегулював частоту, і на екрані з’явився командний пункт Постійного об’єднаного штабу в Нортвуді. Вайлд та ще двоє членів команди, капрали Педді Арчер і Джезза Вотсон, сиділи позаду і слухали.

— Сер, зв’язок встановлено, — доповів Бредлі, і Морланд зайняв місце перед двометровим кольоровим екраном.