Генерал сер Річард Ширрефф - Війна з Росією

Коли ж запитали думку Морланда про те все, він спробував висловитися перед начальством обережно: хоч і не демонстрував відкритої незгоди, однак радив усім не реагувати так емоційно. Проживши три тижні в Латвії, він добре розумів, що сусідство з войовничою Росією може викликати параною у будь-якої демократичної проєвропейської держави, передусім у тієї, де живе дуже невдоволене російськомовне населення. Але тепер ідеться про напад на країну-члена НАТО, а то вже зовсім інша річ.

Набута в британській армії розсудливість і постійні розмови більшості офіцерів середнього рангу про часи холодної війни змушували подумки ностальгувати за тими буремними і небезпечними часами, коли ворог був очевидним, а військовий бюджет повністю забезпечував усі потреби армії. Але світ рухався далі, і тепер він став значно тіснішим. Навіть Росія мусила навчитися жити в межах сучасного світового порядку, якщо хотіла домогтися процвітання.

Але Морланд також пригадував часом цинічного пана Міджлея та його уроки в школі, які спонукали замислитися.

— Хлопче, послухай, — говорив він зі своїм звичним для жителів Рочдейла акцентом. — Чого нас постійно вчить історія? Коли всі впевнені: ось саме це станеться, можеш закладатися на дім і собаку, що вийде зовсім протилежне. Іще: ніколи не слухай політиків. Бо серед них так мало тих, хто хоча б трохи знає історію.

За годину Морланд уже був у Ризі та сидів у незнайомій йому урядовій установі. Панові Берзіньшу було трохи за шістдесят. Чоловік із копицею сивого волосся та гострими рисами обличчя нахилився вперед:

— Дуже радий, що ви заїхали, друже. У мене є трохи чаю... Я замовляю собі «Твайнінгс», щоб і далі пити свій улюблений «Інгліш Брекфест».

Берзіньш, син латвійських біженців і колишній старший офіцер британської армії, народився і виріс у Великій Британії, розмовляв бездоганною англійською з помітним сандхерстським акцентом. Він справді був дитям свого часу. Після розпаду Радянського Союзу в 1991-му переїхав до Латвії і згодом став директором Бюро захисту Конституції — служби внутрішньої безпеки і контррозвідки Латвії. Морланд бачив, що він стежить за кожним його словом.

— У нас тут з’явилася дуже заплутана справа, і мені потрібна допомога британців. Знаю, ви прибули сюди для надання консультацій нашому підрозділу спеціального призначення, і перед вами відкриті двері багатьох установ Великої Британії, а в нас обмаль часу. Сьогодні рано-вранці біля пам’ятника Свободи поліцейські виявили тіла двох лідерів Російського союзу Латвії — Петрова і Задонова. Склалося враження, що там сталася п’яна бійка: навколо лежали розбиті пляшки з-під пива та горілки, а в цих двох були перерізані горлянки. Але коли ми обстежили все більш ретельно, то виявили, що в обох чоловіків зламані шиї. Хочу сказати, що все було зроблено доволі професійно. Однак найбільший інтерес у цій справі викликають вирізані на грудях кожного з убитих, над серцем, знаки Латиського легіону, які були виявлені під час огляду їх у морзі. Латиський легіон — це дві дивізії, які нацисти ще під час останньої війни сформували в Латвії, щоб воювати з росіянами.

— Так... — промовив Морланд, до кінця не розуміючи, чого від нього чекають. Як командир піхотного взводу розвідки він зараз почувався некомфортно.

— Цілком зрозуміло, що це діло рук росіян. Ми вже тривалий час спостерігаємо, як вони, послуговуючись звичайною пропагандою та дезінформацію, намагаються дискредитувати і підірвати Латвію зсередини. Про це мені повідомляють також литовські та естонські колеги. Поки що нічого надзвичайного не сталося. Принаймні нам так здається. Але минулого тижня, напередодні запланованої демонстрації, лідери Російського союзу Латвії активізували свою діяльність. Ми знаємо, що вони спілкувалися з одним росіянином, який нещодавно приїхав до країни. Він новачок, і ми, звісно, стежимо за ним. Однак нам би не завадила підтримка вашої групи для моніторингу завтрашньої демонстрації. Ми бачимо всі ознаки того, що ситуація може вийти з-під контролю. Я призначив для співпраці з вами офіцера зв’язку. Вона чекає надворі. Я вас познайомлю, і можете братися до роботи вже зараз.

Берзіньш натиснув кнопку на телефоні внутрішнього зв’язку:

— Будь ласка, нехай зайде Марина.

Відчинилися двері, й на порозі з’явилася дуже гарна молода жінка.

Морланд намагався якомога невимушеніше дивитися на неї. Красуня була високою — мала близько ста вісімдесяти сантиметрів зросту, в чудовій фізичній формі, з попелясто-білим волоссям і високими вилицями. Він міг побитися об заклад, що вона займається бігом на довгі дистанції або лижним спортом. А може, і тим, і іншим. Жінка без жодного натяку на збентеження спокійно дивилася на нього своїми блакитно-зеленими очима, ніби оцінюючи.