Генерал сер Річард Ширрефф - Війна з Росією

У залі панували звичні гомін і метушня, поки посли займали свої місця, а їхні ад’ютанти та секретарі влаштовувалися на стільцях позаду. Мак-Кінлі побачив, що адмірал флоту США, Верховний головнокомандувач Макс Говард уже сидів поруч із головою Військового комітету Кнудом Варом.

Головнокомандувач підкликав Вара до себе.

— Я попросив Девіда ознайомити Північноатлантичну раду з тим, як ми просуваємося у вирішенні питання надання країнами-членами НАТО потрібної військової допомоги, — пояснив він.

— Чудова ідея. Що думаєте про це, Девіде? — поглянув Вар на Мак-Кінлі проникливими блакитними очима.

— Боюся, що не така вже й чудова, Кнуде. Я й досі дуже сумніваюся в успішному вирішенні цього питання, — відповів Мак-Кінлі, сідаючи позаду Говарда та впорядковуючи свої папери.

Саме в цей момент у зал увійшов Генеральний секретар Радек Костілек, стрижений під «іжачка» та засмаглий після відпочинку на Мальдівах. У шістдесят два роки він і досі був молодим на вигляд і мав хорошу фізичну форму. Коли зайняв місце головуючого, конференц-зал одразу ж затих. Перш ніж розпочати, він неквапом роздивився усіх, адже мав переконатися, що увага аудиторії повністю зосереджена на ньому.

Костілек одразу ж почав із головного.

— Пані та панове, — мовив він серйозно, — кожен із вас знає, що сьогодні вранці російські війська вдерлися в Україну під приводом відповіді на так звану терористичну атаку донецької школи. У Нью-Йорку незабаром відбудеться засідання Ради Безпеки ООН. І ми повинні обговорити нашу позицію щодо цієї агресії. Але спершу я хотів би попросити Верховного головнокомандувача проінформувати Північноатлантичну раду про теперішню ситуацію.

Адмірал Макс Говард нахилився вперед у своєму кріслі. Мужнє обличчя, форма з аксельбантами та широкі стрічки з орденами надавали йому солідності й одразу привертали до нього увагу.

— Пане Генеральний секретарю, пані та панове, зараз НАТО стоїть перед великою загрозою миру. Ми вже були свідками того, як Росія атакувала і збивала американські літаки, що брали участь в законних навчальних заходах у межах українського повітряного простору, називаючи це провокацією. За нашими даними, напад на школу в Донецьку був здійснений російською стороною, щоб створити підстави для порушення режиму припинення вогню. Сьогодні рано-вранці російські регулярні війська вдерлися в Україну — цінного для НАТО партнера. Росіяни почали повітряно-десантну операцію з допомогою своєї 98-ї гвардійської повітряно-десантної дивізії: вона має забезпечити охорону основних вузлів зв’язку вздовж головної лінії наступу на півдні України в напрямку Криму. Згодом із допомогою 20-ї гвардійської танкової бригади, яку підтримували військові сили з повітря та Азовського моря, росіяни атакували материкову частину. Маю сказати, що їм таки вдалося досягти всіх своїх первинних цілей — вони захопили стратегічно важливий Маріуполь та створили для себе сухопутний коридор із Росії до Криму. На цьому етапі ще дуже рано говорити про те, чи будуть росіяни просуватися Україною й далі, але ми не можемо обійти увагою і цей сценарій розвитку подій, оскільки українська армія змушена була капітулювати.

Говард водив поглядом по залу, чекаючи запитань.

— Що ви, пане Верховний головнокомандувачу, можете порадити нам? — запитав Костілек.

— Пане Генеральний секретарю, — продовжив говорити Говард, — у військовому плані НАТО майже нічого не може зробити для припинення агресії Росії щодо України. Альянсу зараз необхідно продемонструвати рішучість і готовність захищати самих себе. Перш за все, ми маємо не допустити розвитку кризи. Я вважаю, що НАТО має якнайшвидше мобілізувати всі свої резерви для протистояння агресії, спрямованої на будь-якого його члена. Фактично це означатиме вагоме скорочення терміну для повного розгортання об’єднаної оперативної групи підвищеної бойової готовності, а також сил надшвидкого реагування НАТО. Також було б доцільно розмістити наші війська у країнах Балтії, щоб попередити будь-який несподіваний наступ росіян. Але все це неможливо без надання країнами-членами НАТО потрібних військових сил і техніки.

Кинувши оком на всіх за столом, Мак-Кінлі побачив, як декілька послів згідливо кивнули: для Латвії, Литви, Естонії та Польщі це було важливо, оскільки наступними жертвами у списку Росії могли стати саме вони. Обличчя інших, зокрема представників Німеччини та Італії, були незворушними та байдужими. І це нічого доброго не віщувало. Потім він глянув на елегантну даму — леді Флору Монтроуз, посла Великої Британії у НАТО, ерудовану випускницю Оксфорду із бездоганним кольором обличчя. Її реакція була дуже важливою: якщо вона дотримуватиметься тактики вичікування в цій кризовій ситуації, його позиції послабляться навіть попри те, що він є офіцером НАТО, а не просто британським військовим. Тож Мак-Кінлі відчув певне полегшення, побачивши ледь помітне схвалення на обличчі своєї британської колеги, коли йшлося про підтримку Східної Європи. Отже, з Вайтхоллом [14] Вайтхолл (англ. Whitehall) — неофіційна назва британського уряду, а також назва вулиці в центрі Лондона. проблем не повинно бути. Принаймні зараз.