Генерал сер Річард Ширрефф - Війна з Росією

Сказавши це, він уважно подивився на двох послів праворуч — грецького та угорського. Із виразів їхніх облич Мак-Кінлі зрозумів, що обидва геть незадоволені цією розмовою про стримування Росії. Ну звісно, їхні країни були у захваті від Кремля: Греція — завдяки його фінансовій допомозі, а Угорщина — через ядерну угоду, укладену кілька років тому з Путіним. І ніхто з них не хотів ризикувати відносинами з Росією, голосуючи за те, що нашкодило би їй чи її президентові.

Мак-Кінлі спостерігав за Костілеком, як той, добре знаючи, куди воно йдеться, намагався стримати своє роздратування. Генсекретар був досвідченим політиком і таки опанував себе. Бо розумів, що треба дати слово обом послам. Але спершу — послу США. Сполучені Штати — фактичний лідер Альянсу — завжди першими мали висловлюватися щодо всіх важливих питань.

— Пане Генеральний секретарю, США ставиться до ситуації дуже серйозно. Справді, ми не пам’ятаємо більш загрозливого становища в Європі з часів закінчення холодної війни, навіть з часів будівництва Берлінської стіни в 1961 році. Зараз Росія розпочала небезпечну гру, яка може призвести до військового зіткнення з НАТО. А щоб цього не сталося і Європа була у безпеці, ми можемо зробити єдине — показати свою міць. Настав час довести, що Захід спроможний себе захистити. Надто довго європейську обороноздатність забезпечували американські платники податків. Саме на наших плечах завжди лежала безпека європейців. Можете бути певні, що США й надалі гарантуватимуть безпеку всіх членів НАТО, однак ми чекаємо, коли і Європа зробить свій внесок. Тепер ви, панове європейці, маєте надати свої резервні війська, як і зобов’язалися це зробити на саміті в Уельсі 2014-го та торік на Варшавському саміті. Та, як ми щойно почули від заступника Верховного головнокомандувача, ви цього досі не зробили.

Мак-Кінлі відчував, як за те, що дорікнув невиконаними обіцянками, на нього котяться хвилі роздратування європейських послів. Один лиш посол США схвально подивився на нього, перш ніж продовжити.

— США повністю враховує рекомендації військового керівництва Альянсу. І сподівається, що й інші країни-члени НАТО будуть робити те ж саме, — закінчив свою думку американський посол, чітко й однозначно висловивши таким чином позицію Сполучених Штатів.

Потім Мак-Кінлі вислухав ще близько двадцяти заяв від інших послів, які підтримували США. Але в тих заявах не простежувалося жодного наміру робити реальні кроки. Під час виступу послів Мак-Кінлі розмірковував, як же багато в дипломатичній мові існує різноманітних способів сказати одне й те саме.

Ось дійшла черга виступати і грецькому послу, якого нещодавно призначила урядова партія СІРІЗА [16] СІРІЗА — правляча ліва партія в Греції, від назви «Коаліція радикальних лівих сил». . Це призначення мало політичний присмак, адже нинішній посол Греції був колишнім викладачем марксистської соціології. Із геть виголеною головою, він був одягнений не в костюм і краватку, як усі, а у футболку та шкіряний піджак.

— Греція і Росія пов’язані братніми православними узами. Ми вважаємо, що росіяни не наступають, а лиш реагують на провокації з боку НАТО. Будь-яке розташування військ Альянсу в країнах Балтії або скорочення терміну повного розгортання його резервних сил Росія може справедливо вважати за провокацію і доказ агресивного наміру НАТО оточити її та приборкати. Тож Греція не може дотримуватися рекомендацій військового керівництва НАТО.

Над столом нависла тиша. Мак-Кінлі помітив, як посол США закотив очі, а Костілек гнівно стиснув щелепи.

Тепер уже була черга угорського посла. Йому надали слово, щойно він підняв руку. Це був невисокий на зріст круглолиций чоловік із застиглим недоречним усміхом на обличчі. Єдине, на що він спромігся, — це каліченою англійською із жахливим акцентом прочитати записку, яку йому передав помічник:

— Угорщина займає таку саму позицію, як і Греція.

Тишу порушив Генеральний секретар:

— Я бачу, що ми так і не дійшли згоди, — він говорив рівним тоном. Однак Мак-Кінлі, який добре знав польського екс-прем’єра в повсякденному житті, бачив по його розпашілому обличчі, що той не просто був роздратований — у ньому вже кипіла лють. Але він умів контролювати свої емоції.

— Мені дуже прикро, що без одностайної згоди всіх країн-членів НАТО рада не спроможна на більше, ніж просто засудити винуватців скоєних у Донецьку злочинів, визнати агресію Росії щодо України та продовжити стежити за подіями. Ну і звісно, Альянс залишає у країнах Балтії групу мінних тральщиків з їхнім нинішнім завданням. Хоча б на це всі згодні?