Генерал сер Річард Ширрефф - Війна з Росією

Не роздумуючи, Ведмідь непомітно кивнув своєму босові, щоб підтримати, бо все це було набагато важливішим за роботу і кар’єру.

— Мій прогноз, пані президенте, такий: хід подій тепер прискорюватиметься. Нам треба бути попереду або ми гратимемо у квача. Діятимемо несподівано. Це я вам обіцяю. Але підірвати школу... Убити одного з наших солдатів та викрасти чотирьох інших... Не варто також забувати і про вбивство ще двох наших бійців та збитого пілота. Якщо це — тонка політика росіян, то у нас, я гадаю, обмаль часу. Так чи так, а єдиний спосіб, яким ми могли би змусити їх відступити, — це показати, що ми налаштовані на серйозні дії. А зараз все може сприйматися Кремлем як яскраве зелене світло для вторгнення в Україну. Саме так і думають росіяни.

— Згодна. Будь ласка, ви хочете щось додати?

Ведмідь вперше бачив неприхований тиск на президента. Він був вражений тим, як вона сприймає інформацію і як швидко приймає серйозні рішення.

— Так, мем, — сказав Мак-Вайт, — ми маємо спробувати залучити більше військ НАТО, щоб зосередити їх у країнах Балтії, тим самим давши Росії сигнал зупинитися. Нам також необхідно забезпечити в Альянсі мобілізаційний резерв. Я поговорю з нашим послом НАТО у Брюсселі, але рекомендую вам подзвонити Генеральному секретарю. Щоб заручитися підтримкою Північноатлантичної ради, Державний департамент повинен виступити на дипломатичному фронті. Продемонстровані нами рішучість і єдність зараз можуть запобігти людським втратам у майбутньому.

Генерал Девід Мак-Кінлі щойно повернувся зі своїм спрингер-спанієлем з прогулянки навколо великого саду резиденції і, досі вдягнений у халат, поставив на кухонний стіл дві чашки чаю, які збирався віднести нагору, в спальню, де ще й досі спала його дружина. Пролунав телефонний дзвінок. Генерал підняв слухавку.

— Так, Джеймі, — пробуркотів, побачивши, що дзвінок був із головного офіцерського штабу — від капітана групи Джеймі Свінтона.

— Доброго ранку, сер, — швидко промовив Свінтон. — Вибачте, що турбую вас, але ми отримали повідомлення про те, що росіяни порушили режим припинення вогню в Україні. Здається, рано-вранці вони почали наступ із застосуванням повітряно-десантних військ і зараз атакують у напрямку Криму. Але дотепер напевне не відомо, яка там ситуація. О восьмій тридцять відбудеться нарада щодо тих подій; також у зв’язку з цим на другу годину скликали Північноатлантичну раду в Брюсселі. Я доручив сержанту Джеймсу забрати вас о восьмій ранку.

— Дякую, Джеймі, я все зрозумів. До зустрічі в офісі, — сказав Мак-Кінлі та поклав слухавку. Він увімкнув телевізор і взяв свій чай. Був шокований, коли, натрапивши на канал BBC, побачив гладкі силуети введених у експлуатацію 2016 року низьких російських танків Т-14 «Армата», які безперешкодно мчали палаючим українським селом зі своїми гладкоствольними 125-міліметровими гарматами. Як і попередив Джеймі, все було інакше, ніж раніше. Це вже не росіяни вдавали українців і створювали Україні проблеми, а елітні російські війська перетинали її кордони та просувалися до Криму.

П’ючи чай і не відриваючи погляд від телевізора, він поставив чашку дружини на стіл. Мак-Кінлі був вражений, просто загіпнотизований тим, що бачив, — жахливою картиною наближення стратегічної та гуманітарної катастрофи.

Останнього разу Північноатлантична рада збиралася в неділю шість років тому, під час Лівійської кризи 2011-го. Важкою ходою Мак-Кінлі ввійшов до зали. Він добре знав, що ні від кого з цієї когорти послів НАТО не варто чекати підтримки. У виразах їхніх облич прочитувалися шок і небажання вірити в те, що Путін знову заскочив їх усіх зненацька цією сьогоднішньою ранковою атакою, і що його мета — створення наземного коридору в Крим. Кожному з них не давало спокою запитання: а чи зупиниться він на цьому?

Мак-Кінлі надто добре розумів важливість теперішньої своєї ролі. Особливо ж гостро він відчув це тоді, коли його погляд зупинився на прапорах усіх двадцяти восьми країн НАТО, що, розташовані за абеткою, висіли на флагштоках уздовж стін залу. Саме тут, за цим круглим столом у центрі залу засідань, де і зараз сидять посли держав, ще з моменту створення НАТО в 1949 році виходили з безлічі кризових ситуацій, обговорювали чи відкладали, блокували чи вирішували дуже багато питань щодо оборони Західної Європи і північноатлантичної зони. У минулому НАТО якимось чином завжди вдавалося знаходити вихід зі складних ситуацій, і нині воно теж було сповнене рішучості.