Генерал сер Річард Ширрефф - Війна з Росією

— Дідько! Це погана новина! — вигукнув Мак-Кінлі.

— Так і є. Я намагався попередити Генерального секретаря НАТО [9] Генеральний секретар НАТО — міжнародний дипломат, посадова особа, яка є главою Північноатлантичної ради, керує персоналом НАТО, відповідає за роботу його директивних органів та здійснює координацію діяльності всього Альянсу. , але не можу зв’язатися ні з ним, ні з головою Військового комітету [10] Голова Військового комітету — військовий офіцер НАТО найвищого рангу й головний військовий радник Генерального секретаря у Північноатлантичній раді. Він також керує роботою Військового комітету, до складу якого входять вищі офіцери — представники усіх країн-членів НАТО. Голова Комітету відповідає за вирішення військових і стратегічних питань. . Наразі це проблема уряду США, але слід чекати, що росіяни скористаються ситуацією і звинуватять НАТО в агресії.

— Я спробую зв’язатися з головою Військового комітету якнайшвидше і коротко проінформувати Генсекретаря... Але не завадило би дізнатися про дії уряду США.

— Я говорив із Білим домом, — сказав Говард. — Президент погодилася зі мною у тому, що ми повинні показати всю свою силу і відрядити більше наших людей на фронт. Я чув, що британці хочуть відкликати своїх інструкторів, але Америка не відступить перед російською провокацією. Я переконав президента США не реагувати надто агресивно. Ми спостерігатимемо за всіма інструкторами, які допомагають українській армії. Цим самим нам вдасться захистити своїх людей. Ми також визначили досить непогані методи оборони і правила ведення бойових дій. Більш того, Білий дім вимагає від постійного представника США порушити це питання перед Північноатлантичною радою. Ми хочемо узгодити навчальну місію Альянсу на території України, щоб продемонструвати солідарність НАТО у відповідь на російський напад на американських солдат. Я хочу, щоб ви були готові стисло викласти основну концепцію та розповісти про плани, які ми вже обговорили.

— Так точно, адмірале! Я негайно зв’яжуся з головою Військового комітету та послом США, щоб встигнути поговорити з ними ще до початку зустрічі членів Північноатлантичної ради.

— Дякую, Дейве. Я намагатимуся повернутися якнайшвидше, щойно переконаюсь...

Із цими словами екран потемнів і зв’язок обірвався.

Полковник Свінтон, який дистанційно слідкував за відеодзвінком, увійшов до кабінету:

— Сер, новини, я так розумію, дійшли до Брюсселя, і Генсекретар сьогодні терміново скликав на другу годину Північноатлантичну раду НАТО. Вони чекають, що ви стисло доповісте про план навчальної місії. Зараз група планування швидко проведе підготовлений нею інструктаж. Генсекретар і голова Військового комітету бажають зустрітися з вами о пів на другу, щоб встигнути поговорити до початку засідання Північноатлантичної ради. Сержант Джонс чекатиме на вас о пів на першу в автомобілі з поліцейським супроводом. Ми потурбуємося, щоб у машині був сандвіч.

— Дякую, Джеймі. Інструктаж має бути досить простим, адже ми вже працювали за цим сценарієм. Однак отримати згоду Альянсу на тренувальну місію... — промовив Мак-Кінлі. — Я вважаю, що це неможливо.

Брифінг із групою планування скінчився за півтори години. Щоб своїм зовнішнім виглядом відповідати іншим військовослужбовцям на засіданні Північноатлантичної ради, Мак-Кінлі одягнув краватку та свій офіційний зелений мундир, весь обвішаний орденами. Зараз він розташувався на задньому сидінні службової машини BMW-7 серії «F-01». Сержант Тафф Джонс, його водій із королівського корпусу матеріально-технічного забезпечення, почав їхати швидше, щоб не відставати від бельгійської військової поліції, яка супроводжувала їх на мотоциклах. Увімкнені проблискові маячки та сирена мали допомогти скоріше проминути затор на двадцять сьомій кільцевій дорозі.

«Мабуть, ми не можемо їхати повільніше», — заспокоював себе Мак-Кінлі, намагаючись зосередитися на своїй презентації та записах, тоді як громіздкий броньований автомобіль заносило на всіх поворотах.

Він досить швидко прибув до штаб-квартири НАТО, розташованої в північно-східній частині Брюсселя, на бульварі Леопольда III. Коли машина зупинилася перед головним входом із прапорами двадцяти восьми країн-членів Альянсу, Мак-Кінлі зустрів дуже високий чоловік — представник Верховного головнокомандувача Об’єднаних збройних сил НАТО в Європі. Це був колишній професійний баскетболіст, який після терористичної атаки 11 вересня 2001 року вирішив добровільно служити на благо своєї країни та став до лав армії США.