Генерал сер Річард Ширрефф - Війна з Росією

— Чи справді російські збройні сили готові, Михайле Миколайовичу?

— Так точно, Володимире Володимировичу! — відповів військовий.

Завжди спостережливий, Комаров відзначив для себе, що той чоловік був наче недоречним на цій нараді. Адже якось нетипово для татарина з Казані очолювати Збройні сили Російської Федерації. Проте... Загартований у Чеченській війні, він був володарем медалі «За військову доблесть» І ступеня. Цей чоловік із рішучим поглядом упевненої людини, високими вилицями, темним із сивиною волоссям на вигляд мав менше за свої п’ятдесят дев’ять років.

— Наша армія готова до закінчення операції в Україні. За вашою командою ми здатні рухатися і в Прибалтику. Нещодавні військові навчання показали, що Північний і Балтійський флоти, а також повітряні і наземні сили готові воювати. Наша ядерна артилерія перебуває у стані підвищеної бойової готовності, й усі п’ять стратегічних підводних човнів Північного флоту вже у морі з повним спорядженням, готовим до запуску ядерних ракет. Недавно ми підсилили Калінінград «Іскандерами». Відразу ж після того, як завершимо остаточні приготування, будемо готові до війни.

Президент замислився на мить і заговорив, як і завжди, охоплюючи зором усіх за столом:

— Я розумію вашу стурбованість подальшим ускладненням економічної ситуації в країні, але у нас є можливість перехопити ініціативу та включити східні області України у склад Російської Федерації як Новоросію, тобто — Нову Росію. Окрім того, присутність в Україні американських і британських інструкторів свідчить про очевидну загрозу для Росії та є найбільшим доказом агресії НАТО.

Міністр фінансів підняв руку:

— Якщо можна, Володимире Володимировичу... — він запнувся. Президент не любив, коли його переривають:

— Кажіть, — буркнув він із певним роздратуванням.

Міністр фінансів здавався знервованим:

— Будь ласка, вибачте мені за ці слова, але я таки мушу озвучити своє занепокоєння. Будь-яке зростання ризику виникнення воєнного конфлікту з НАТО відправить рубль у вільне падіння і спричинить ще більший тиск на економіку, ніж тепер.

— Досить, Борисе Михайловичу, — обірвав його президент. — Ви вже все сказали. Моє рішення — нанести удар зараз, поки маємо можливість. Щойно український Донбас стане нашим, ми забезпечимо для своєї економіки критично важливу виробничу базу. Посилюючи тиск, остаточно розколемо НАТО. Альянсу треба буде докласти чимало зусиль, щоб вирішити свої проблеми і подолати внутрішні протиріччя. Ми захопимо у заручники ще кількох американських і британських інструкторів. А це додатково вдарить по НАТО. Ми залишимо від України огузок, і він, беззахисний, буде під нашим контролем. Росія вкотре стане першою і непереможною. І ще... — тепер президент уже пильно дивився на міністра фінансів, — увесь світ буде наляканий тим, що відбувається. Ціни на золото підскочать, а на нафту — взагалі проб’ють дах. Це саме те, чого, як ви кажете, потребує наша економіка, чи не так?

Міністр фінансів закивав.

Тепер президент заговорив і до міністра оборони:

— Олександре Борисовичу, я хочу бути детально поінформованим щодо плану порушення режиму припинення вогню завтра вранці.

— Так точно, Володимире Володимировичу! — відрапортував той.

Комаров зібрав свої папери.

— У ваш завтрашній порядок денний я внесу ранковий брифінг. Також пропоную попередити всіх присутніх, що після того, як план запрацює, ми зберемося на нараду для розгляду поточної ситуації.

— Домовилися. До зустрічі у тренажерному залі ввечері. Я ще маю встигнути на вертоліт.

— Сідайте, будь ласка.

Заступник Верховного головнокомандувача Об’єднаних збройних сил НАТО в Європі генерал сер Девід Мак-Кінлі, помітно кульгаючи, увійшов у конференц-зал. Сивочолий шотландець з такою гордістю носив звичайну літню уніформу Королівської морської піхоти, світлі сіро-зелені брюки і гімнастерку, ніби був одягнений у парадний мундир. Специфіка британської військової системи передбачала, що він, навіть ставши генералом, і далі її носитиме, а це неабияк дивувало союзників. Мак-Кінлі з усмішкою згадав, як у той день, коли він щойно змінив свого попередника у формі з кармазиновими брюками, один португальський генерал запитав: невже його англійським колегам дозволяють вигадувати власну форму? «Хай живуть відмінності», — подумав він та обвів поглядом кімнату.