Генерал сер Річард Ширрефф - Війна з Росією

Майор Анатолій Миколайович Вронський просунув голову в двері кабінету і одразу ж побачив майора Петра Петровича Лужина, командувача військ національної гвардії у Правдинську. Той спав просто за столом, поклавши голову на руки, і голосно хропів. Поряд із ним на столі стояла відкрита напівпорожня пляшка горілки.

«Дуже типово для внутрішніх військ МВС, — подумав майор. — І оці люди несуть відповідальність за охорону наших стратегічних об’єктів на кшталт наших батарей з „Іскандерами“!»

Вронський зайшов у кабінет, взяв свій бронежилет, шолом і спорядження, яке він залишив тут, закинув штурмову гвинтівку через плече і пішов по коридору до оперативного пункту озброєної охорони, де його команда на спеціальному обладнанні вела спостереження за периметром огорожі об’єкта. Безпосередньо під оперативним пунктом, у бункері, містився таємний пункт ядерного управління, до якого мали доступ тільки ті, хто отримав дозвіл на найвищому рівні.

Вронський міг зрозуміти роздратування Лужина. Напередодні він прибув сюди зі своїми людьми і обладнанням у двох вантажівках. Гладкий, дебелий, з одутлим безбарвним обличчям майор був здивований приїздом офіцера-спецпризначенця без жодних знаків розрізнення на формі. Здивування згодом переросло у ледь стримуваний гнів, коли Вронський повідомив, що за наказом генерала Кіркорова, командувача Західного військового округу, він бере на себе командування обороною і захистом території, де розташовані «Іскандери».

— Але, Анатолію Миколайовичу, — протестував Лужин, — мої люди здатні краще захистити цю базу. В мене є грамотно спланована програма мобільних і піших патрулів для забезпечення належного покриття п’ятикілометрової зони. Периметр, як ви бачите, надійно охороняється зі сторожових вишок, кожна з яких опоряджена приладами нічного бачення та кулеметами. Вони також покривають і мінне поле. У мене також є сили швидкого реагування, які виступають одразу ж після повідомлення про небезпеку. І ще я вимагаю, щоб офіцери регулярно перевіряли, як солдати виконують свої обов’язки відповідно до моїх наказів. Я можу запевнити вас, жоден ворог не посміє наблизитись до цієї бази. Що ще генералові потрібно?

— Я розумію, Петре Петровичу, — Вронський дипломатично назвав майора на ім’я й по батькові, — я розумію, що зазвичай не заведено, щоб один майор віддавав накази іншому, але, на жаль, мені більше нічого сказати. Мене відрядив сюди сам президент, тому я прошу вашої повної підтримки. Ця місія має стратегічне значення для Росії. Звідси і завдання для загону спецпризначення. Коли я доповідатиму генералу Кіркорову, то скажу, що тут, у вас, я знайшов усе в першокласному порядку. Але зараз, будь ласка, відкличте свої патрулі на базу. Водночас я буду просити, щоб ваші сили швидкого реагування були готові виступити негайно після відповідного наказу, і ще прошу подвоїти охорону на вишках.

Після неприємного, але передбачуваного порядком дзвінка до штаб-квартири Лужин мусив визнати, що в нього немає іншого виходу, окрім як підкоритися, і тому попрямував у свій кабінет, щоб залити горілкою своє невдоволення.

Тим часом Вронський у супроводі старшого прапорщика Дмитра Прокоповича Разуміхіна провів рекогносцировку на місцевості в безпосередній близькості від бази, ретельно вивчаючи карти і аерофотознімки, які привіз із Калінінграда. Місцевість відповідала його плану якнайкраще. Найбільш імовірно, що супротивник наближатиметься з боку лісу, на північ від периметру. Це мало забезпечити його краще прикриття і наблизити до командного бункера. Висновок Вронського, що саме бункер був метою нападників, додатково підтвердила доповідь зі штаб-квартири про те, що дрон із прямим інфрачервоним випромінюванням вловив джерело тепла в лісі за п’ять кілометрів на північ від бази.

«Ось так, — подумав Вронський. — Ці покидьки вже наближаються... і цього разу вони від мене не втечуть».

Вже через годину після закінчення розвідки майор зібрав команду.

— Хлопці, ласкаво просимо на операцію «Бородіно», — промовив він, звертаючись до команди спецпризначенців, яких Разуміхін щойно зібрав у конференц-залі охоронного пункту. — Насамперед — про підготовчі заходи. Ми розділили вас на чотири групи: дві стрілецькі, озброєні 7,62-міліметровими легкими кулеметами «Печеніг» і 30-міліметровими гранатометами АГС-30, а також звичайною стрілецькою зброєю та гранатами. Далі — група «Корда», обладнана, як ви розумієте вже з її назви, моєю улюбленою зброєю — 12,7-міліметровими великокаліберними важкими кулеметами «Корд», красенями, які неодноразово рятували мене від неприємностей під час другої чеченської війни. І, нарешті, четверта — резервна група. Зауважте також, що я позначив деякі назви на карті, щоб не надсилати координатну сітку.