Генерал сер Річард Ширрефф - Війна з Росією

Морланд раптом усвідомив, що прагне почути бадьорі голоси американців, побачити їхні мускулисті тіла. Для нього це буде ознакою першого кроку на шляху додому, до нормального життя.

Довго чекати не довелось. За кілька секунд він почув тихий шурхіт. Прямо перед собою, у відкритому полі за лінією дерев, Морланд побачив обриси парашута, який наближався до землі, й людську постать під куполом. Потім швидко одна за одною почали з’являтися інші постаті в шоломах, з кисневими масками та окулярами нічного бачення на обличчях. Це прибули американські «зелені берети».

То був довгий день. Навіть у нічну зміну Центр кризового і оперативного управління — нервовий центр штаб-квартири НАТО — гудів наче вулик. У просторому відкритому офісі командного центру зібралися штабні офіцери з усіх держав-членів НАТО і кількох країн-партнерів, а також цивільні фахівці з вражаючим послужним списком і представники провідних європейських гуманітарних організацій та ООН. Головною метою цього великого зібрання була розробка плану щодо випровадження Росії з країн Балтії. У Центрі з його численними комп’ютерами, великою кількістю соціальних і медіа-каналів із цілодобовими новинами, супутниковим спостереженням у реальному часі інформація миттєво фільтрувалася, аналізувалась і поширювалась серед учасників командної групи і допоміжного персоналу. Потім розроблялися плани, і вказівки передавались у штаб об’єднаного командування в місто Брюнсум у Нідерландах і у Неаполь в Італії, а також у штаб BMC НАТО в Нортвуді у Великій Британії та ВПС у місті Рамштайн в Німеччині.

У яскраво освітленому конференц-залі Центру сиділи адмірал Макс Говард, Головнокомандувач НАТО, Мак-Кінлі та генерал-майор Скіп Вільямс, моложавий американець, заступник начальника оперативного штабу. Вони уточнювали порядок дій під час операції, що мала розпочатися найближчим часом, а саме: на світанку в неділю.

Говорив Вільямс.

— Як і слід було очікувати, пане головнокомандувачу, командування ВПС продовжує серйозно протидіяти. Вони очікують, що у разі операції такого масштабу матимуть кілька днів на здійснення повітряного перекидання або, принаймні, «вікно» на тридцять шість годин, щоб гарантувати хоча б наполовину ефективне придушення повітряної оборони противника. Ідея проведення всієї операції протягом однієї короткої липневої ночі викликає в них найбільше занепокоєння. Вони нагадують, що кожна війна в новітній історії (навіть війна з таким безпорадним ворогом, як Лівія) залежала від повітряної кампанії тривалістю хоча б кілька днів.

— Зараз іде війна зовсім іншого типу, — Говард залишався незворушним, — тут не можна застосовувати старі методи. Масштабна повітряна операція з подальшим використанням наземних сил — це застаріле мислення. Саме цього росіяни й очікують. А ми маємо бути більш гнучкими і вправними. Ми знаємо, що інтегрована система протиповітряної оборони, яка охоплює Калінінград і Східну Європу, надзвичайно дієздатна. Я дуже добре розумію, що російська зенітно-ракетна система S-400 має ракети великої та середньої дальності, здатні вражати на відстані чотириста кілометрів. А ще у них є ракети малої дальності для знищення швидких, маневрених цілей. Тож росіяни дійсно мають потенціал, здатний максимально ускладнити роботу наших військово-повітряних сил.

— Втім, наші літаки — найкращі у світі бойові одиниці, — вів далі Говард. — Тому я впевнений, що з багатоцільовими винищувачами F-22A «Раптор» і стратегічними бомбардувальниками В-2А «Спірит» на озброєнні в нас є можливість пробити російську повітряну оборону, що дасть змогу іншим нашим бомбардувальникам атакувати цілі на землі. І не забувайте про нову версію високошвидкісної протирадіолокаційної ракети HARM на наших повітряних суднах. Завдяки GPS можна визначити місце розташування зенітно-ракетних комплексів «земля-повітря». Навіть якщо вони вимкнуть свої радари, все одно ми дамо їм прочуханки.

Мак-Кінлі був вражений. Він не очікував, що Говард так добре розбирається в технічних питаннях. «Але що тут дивуватись, — подумав він. — Як колишній військово-морський льотчик, який командував авіаносною ударною групою, він повинен це знати. Всі ці технічні деталі — елементарні речі для будь-якого авіатора».