Генерал сер Річард Ширрефф - Війна з Росією

Тепер генерал робив те саме у країнах Балтії. Однак зараз Вронський не переймався цим. Він був зосереджений тільки на тому, щоб схопити цього британського офіцера. В разі успіху він отримав би подяку від президента Путіна. А в разі поразки... Він не хотів навіть думати про це. За його планом, спецпризначенці мали влаштувати хитромудру засідку і чекати на команду. Проте у майора з’явилася тривожна підозра, що генерал волів би просто розбомбити усю територію разом із англійцями. А це було зовсім не те, що наказав президент.

— Ну, розказуйте, майоре, що плануєте робити, — нарешті озвався генерал.

Вронський відчув на собі погляд поросячих очей генерала, що дивились на нього знизу вгору, але не зробив помилки, не подивився вниз.

— Товаришу генерал-полковнику, від часу невдалої засідки радіоелектронна розвідка намагається контролювати кожен рух терористів. Тоді їх загубили, тому що їхній патрульний зв’язківець має специфічний сигнал закінчення передачі. Згодом наші відтворили всі перехоплені записи, і це дало їм змогу простежити за тим зв’язківцем, коли він рухався на південь — спочатку через Латвію, потім в Литву і, нарешті, в Калінінград.

— Калінінград! — вибухнув генерал. — Це російська територія. І там розташовані батареї наших комплексів «Іскандер». Вони ніколи не наважаться...

Вронський зачекав. Та оскільки генерал більше нічого не сказав, він продовжив:

— Ми теж так вважаємо, товаришу генерал-полковнику. Вони не наважаться. Ми точно знаємо, що їхня команда складається всього з п’яти осіб, звичайних піхотинців.

Генерал почав закипати. Міцно стиснув руки на столі.

— Що ви маєте на увазі, майоре?

— Військова розвідка не сумнівається, і ФСБ також підтвердила: англійці завжди використовують свої сили спеціального призначення як першопрохідців. Знайдіть розташування їхніх військ спеціального призначення, і ви будете знати, де вони збираються атакувати. Це не просто здоровий глузд. Вони це вже неодноразово продемонстрували. Подібно до того, як це роблять і наші спецпризначенці, коли ми атакуємо.

Генерал замислився.

— Продовжуйте.

— В самому Калінінграді та біля нього немає жодного підрозділу спецпризначення. Проте ми вже бачимо ознаки того, що вони збираються надіслати в Естонію і Латвію британську спеціальну авіадесантну службу і спеціальний десантний батальйон, а також американські підрозділи «Дельта» та бійців BMC США. Саме в ті місця, де, схоже, НАТО атакуватиме. Досить безглуздо.

— Ну, і що далі?

— Ці п’ятеро британських піхотинців, що були в Латвії на навчаннях, залишилися по цей бік кордону, коли ми повертали собі наші прибалтійські провінції. Там вони перебувають і досі. Кордон настільки суворо охороняється з суші, моря та повітря, що там і миша не проскочить. Тож вони потрапили у пастку. І все. Ніякої стратегії, просто прикрість.

— Наші, безумовно, досягли успіху в цьому, — буркнув генерал. Вперше на його обличчі з’явився натяк на посмішку, що означало визнання професіоналізму колег.

— Я знаю, товаришу генерал-полковнику. Саме тому я тут... У будь-якому разі ми вважаємо, що вони ведуть розвідку. Не більше і не менше. З ними там знаходяться партизани — кілька «лісових братів». Проте кожна наша ракетна батарея посилено охороняється і кожна з них розташована у добре захищеному місці. То яку ж загрозу ці кілька британців можуть становити для нас? На що вони сподіваються?

— Вони хочуть атакувати наші ракетні комплекси.

— За допомогою чого, товаришу генерал-полковнику? Коли я зустрів того британського офіцера, він сидів на задньому сидінні мотоцикла, дивився голодним поглядом і був озброєний лише піхотною гвинтівкою. Що він сподівався зробити? І навіть якби вони все ж таки напали на наші батареї, НАТО знає, що президент Путін відповість ядерними ракетами. Тож треба бути божевільним, щоб нападати. Саме тому ніде навкруги немає спецпризначенців. А ці люди просто зачаїлися, щоб їх не спіймали. Безсумнівно, вони намагаються зробити хоч щось корисне. Наприклад, звітувати про диспозиції наших військ.

— То що ж ви пропонуєте?

— Це ваш час, товаришу генерал-полковнику. Президент хоче дістати цього британського офіцера. Якби не це, я вже давно розбомбив би їх із гвинтокрила і дронів, а потім послав би наших десантників зібрати їхні останки. Тому що тільки це від них і залишилося б. Але ж президент хоче, щоб ми доставили йому цю людину живою. Щоб показати по телебаченню...