Анджей Сапковский - Відьмак. Хрещення вогнем

Пасований рицар Ґеральт із Рівії уклонився глибоко, так, аби королева Мева, його сюзеренка, не помітила усмішки, гіркої усмішки, яку він не зумів опанувати.

Кінець третього тому

Одна з найбільших ілюзій читацької оптики при прочитанні Саги про Відьмака — це переконаність у тому, що між збірками оповідань і романною пенталогією Сапковський — свідомо чи ні — змінює, так би мовити, «інтелектуальну мапу» свого світу. Що описуючи у «Відьмаку» чи у «Меншому злі» раннє Середньовіччя, у «Крові Ельфів» він перескакує до Середньовіччя пізнього — ба й навіть до ранньомодерної доби.

Щоб не піддатися цій ілюзії, треба, щонайменше, пам’ятати про такі моменти.

По-перше, Сапковський аж ніяк не створює кальку з нашого світу; навпаки, він формує мікс, важливий для нього тими можливостями, які цей всесвіт надає для розвитку інтриги (і це стосується найперше низки рішень, скажімо, культурно-технологічних: наприклад, магам тут відомо про генну інженерію, вони оперують тезаурусом розвиненої науки, королі тут оперують політологічними концептами останніх століть, а жінки — дивовижно, як для традиційного суспільства, емансиповані).

По-друге — і це, мабуть, іще важливіше, — в оповіданнях перших двох книжок ми бачимо світ тільки й виключно очима відьмака Ґеральта, головного персонажа циклу. У пенталогії оптика ця різко змінюється, активними «сприймачами світу» для читача стають куди більш широкі соціальні та культурні верстви: з «Крові Ельфів» починаючи, світ описується вже й політиками, й верхівкою суспільства, й магами, й ученими — і ким тільки не. І з новими томами складність картинки все збільшується (досягаючи свого піку в останньому томі пенталогії, романі «Володарка озера»).

А інша оптика, що відрізняється від Ґеральтової, — це інші ідеї, інші погляди на події, інші деталі, які потрапляють на око дійовим особам-оповідачам.

І якщо Ґеральт у перших двох збірках оповідань воліє триматися подалі не тільки від політики, а й від великих міст («Поїду на південь, Любистку. Далеко на південь. Тут я роботи не знайду. Цивілізація. На холеру тут комусь відьмак?» — ГР; — «У містах також можна знайти зайняття для відьмака. Думаю, що колись ти таки осядеш назавжди у якомусь місті, Ґеральте. — Скоріше мене дідько візьме» — КЛ), то саме місто раз у раз стає територією, де відбуваються важливі події пенталогії.

Змінюється не світ — змінюється погляд на нього.

Ми б ризикнули навіть наголосити на такому: Сапковський створює напрочуд щільний і взаємопов’язаний світ, короткий начерк якого ми спробували запропонувати читачеві нижче.

(Важлива примітка: ми намагатимемося посилатися на факти й події, які вже відомі читачеві з п’яти прочитаних книжок — і не забігати уперед, у наступні два томи пенталогії, не говорячи вже про «Сезон гроз», пріквел, який повертає нас у часи перед оповіданням «Відьмак».)

Політика. Перш за все — те, що лежить на поверхні. Сплетення дій і подій політичної площини: наявні у циклі держав, взаємини між ними. Інакше кажучи — політична географія світу відьмака.

У політичному плані світ цей, як уже знає читач, розділено на три зони, дві з яких взаємоспоріднені, а третя має специфічні ознаки й особливості.

Щодо першого, то тут повинно йтися про Північ.

Стрижнем цієї території є конгломерат політичного утворення, що зветься Чотирма Королівствами. Згідно із легендарною історією світу (із базовими подіями якої читач мав змогу ознайомитися у «Часі Погорди»), саме на території міжріччя Яруги та Понтару, двох головних водних артерій Півночі, відбулася висадка першопоселенців-людей, і саме звідси вони почали свою п’ятисотрічну експансію.

Це — чотири найбільші держави регіону й головні політичні гравці тут.

Реданія. Королівство, що лежить між річками Буіна та Понтар (у нижній течії останньої). Столиця її — місто Третогор. У зону її впливу, окрім суто унітарних адміністративних одиниць, входять дві території із особливим статусом: це університет у Оксенфурті (який має право університетської автономії — і вона поширюється на низку соціальних і суспільних прав професури й студентів, аж до права екстериторіальності) та вільне місто Новіград: специфічна «купецько-теократична республіка», оскільки воно є не тільки зосередженням торгівлі, а й центром жрецького життя Півночі: тут резиденція ієрарха, голови міста, пов’язаного із Храмом Вічного Вогню. Окрім цих двох територій, влада над іншими землями королівства Реданія — унітарна королівська. Герб Реданії — срібний орел на червоному полі.