Анджей Сапковский - Відьмак. Хрещення вогнем

— Аніяк, — лучниця відклала стрілу. — Алє я, хіба, зрозуміла. Учуся. Буду вумна. Соціолоція, активоція, срутутуція, вовкулація. У школах, кажуть, різками шмагають. Із вами вчитися приємніше. Голова трохи болить, але ж срака ціла.

— Одна справа не підлягає сумнівам і це легко зауважити, — сказав Любисток. — Проміння сонця тебе, Регісе, не перетворює на попіл, сонячне тепло має на тебе вплив настільки ж малий, як ота розжарена підкова, яку ти граючись витягнув з вогнища голою рукою. Утім, повертаючись до твоїх аналогій, для нас, людей, день завжди залишиться природною порою активності, а ніч — природною порою відпочинку. Така вже наша фізіологічна конструкція: наприклад, удень ми бачимо краще, аніж уночі. Винятком є Ґеральт, який завжди бачить однаково добре, але ж він мутант. Чи у вампірів це також була справа мутації?

— Можна це назвати й так, — погодився Регіс. — Хоча я вважаю, що мутація, розтягнена на відповідно довгий час, перестає бути мутацією і перетворюється на еволюцію. Але те, що ти говорив про фізичну конструкцію, вірно. Адаптація до сонячного світла була для нас прикрою необхідністю. Аби вижити, ми мусили з цієї точки зору уподібнитися до людей. Мімікрія, так би я сказав. Уживаючи метафору: залізли ми у ліжко хворого.

Вибач?

— Є підстави вважати, що сонячне світло у довгій перспективі вбивче. Є теорія, що за якісь, кажучи приблизно, п’ять тисяч років у цьому світі будуть мешкати виключно місячні створіння, активні вночі.

— Добре, що я не доживу, — зітхнув Кагір, після чого протягло позіхнув. — Не знаю як вам, але мені підвищена денна активність саме нагадує про необхідність нічного сну.

— Мені також, — потягнувся відьмак. — А до сходу вбивчого сонця залишилося лише кілька годинок. Утім, поки нас ще не зморив сон… Регісе, у межах науки й поширення знання, розвій ще якийсь міф про вампіризм. Бо я готов закластися, що залишився ще якийсь.

— Авжеж, — кивнув вампір. — Ще один. Останній, але не менш важливий. Це ваш міф, який вам продиктували ваші сексуальні фобії.

Кагір стиха пирхнув.

— Міф я залишив наприкінець, — Регіс зміряв його поглядом, — і сам тактовно не нагадував про нього, але Ґеральт кинув заклик, тож я не стану його приховувати. Людьми найсильніше керують страхи, сексуальні у своїй основі. Дівиця, що зомліває в обіймах вампіра, який її висмоктує, юнак, відданий на поталу мерзенних практик вампіриці, яка подорожує губами по його тілу. Так ви то собі уявляєте. Оральний ґвалт. Вампір паралізує жертву страхом і примушує її до орального сексу. Чи швидше — до огидної пародії на оральний секс. А такий секс, який виключає прокреацію [51] …який виключає прокреацію — прокреация від лат. procreation — «народження»; інакше кажучи, ті види зв’язку, які виключають можливість завагітніти. , є чимось мерзенним.

— Кажи за себе, — пробурмотів відьмак.

— Акт, коронований не прокреацією, а насолодою і смертю, — продовжував Регіс. — Ви створили з того зловорожий міф. Самі ви підсвідомо марите про щось таке, але відмовляєтеся чогось такого дати партнеру чи партнерці. Тож робить те за вас отой міфологічний вампір, розростаючись аж до привабливого символа зла.

— А я нє казала? — вигукнула Мільва, як тільки Любисток закінчив пояснювати, про що там йшлося Регісу. — Тіки про одне! Мудро починають, алє завжди на дупі скінчують!

Трубний крик журавлів поволі стихав удалині.

Назавтра, пригадав собі відьмак, у значно кращих настроях ми вирушили на шлях. І тоді, цілком несподівано, знову наздогнала нас війна.

Подорожували вони крізь зарослий диким бором, майже безлюдний і стратегічно неважливий край, який не міг привернути увагу нападників. Хоча до Нільфгарду було близько, а від імперських земель їх відділяло лише плесо Великої Яруги, був то рубіж, який непросто було подолати. Тим більшим було їхнє здивування.

Війна проявила себе менш яскраво, ніж у Брюґґе та Соддені, де горизонт ночами палав загравами, а вдень стовпи чорного диму перекреслювали горизонт. Тут, в Анґрені, не було настільки видовищно. Було гірше. Раптом вони побачили зграю ворон, які із диким карканням кружляли над лісом, а через короткий час наткнулися на трупи. Хоча обдерті від одягу, тіла й неможливо було ідентифікувати, носили вони беззаперечні і явні сліди насильницької смерті. Людей цих вбили у бою. І не тільки. Більшість трупів лежали у заростях, але деякі, страшезно скалічені, висіли за руки чи ноги на гілках дерев, простягали звуглені кінцівки зі згаслих вогнищ, стирчали на палях. І смерділи. Увесь Анґрен раптом засмердів потворним, жахливим запахом варварства.