Валентин Чемерис: Ярлик на князівство

2. Сьогодні ж евакуювати Президію Верховної Ради, а також уряд на чолі із заступником голови РНК т. Молотовим (т. Сталін евакуюється завтра або пізніше, дивлячись по обстановці).

3. Негайно евакуюватися органам Наркомату оборони і наркомвоєнмора в м. Куйбишев, а основній групі Генштабу — в Арзамас.

4. На випадок появи військ противника біля воріт Москви доручити НКВС — т. Берія і т. Щербакову здійснити підрив підприємств, складів та установ, які неможливо буде евакуювати, а також все електрообладнання метро (виключаючи водогін і каналізацію).

Голова Державного Комітету Оборони І. Сталін».

20 жовтня в Москві було оголошено стан облоги.

За підписам Сталіна, і заодно із закликом допомагати Червоній Армії, яка захищає Москву.

Почалася масова втеча, яку важко було назвати евакуацією.

Начальство тікає першим, співробітники не знають, що робити з покинутими фондами, документами.

Як свідчитимуть через десятиріччя очевидці тих подій, «повсюди випадки знищення партійних документів. В будівлі Центрального комітету на Старій площі все говорить про панічну втечу».

Тільки з початком третього тисячоліття вперше буде опублікований рапорт заступника І відділу НКВС СРСР від 20 жовтня:

«После эвакуации аппарата ЦК ВКП(б) охрана 1–го отдела НКВД произвела осмотр здания всего ЦК. В результате осмотра помещений обнаружено:

1. Ни одного работника ЦК ВКП(б), который мог бы привести все помещение в порядок и сжечь имеющуюся секретную переписку, оставлено не было.

2. Все хозяйство — отопительная система, телефонная станция, холодильные установки, электрооборудование и т. п. — оставлено безо всякого присмотра.

3. Пожарная команда также полностью вывезена. Все противо-пожарное оборудование было разбросано.

4. Все противохимическое имущество, в том числе больше сотни противогазов «БС», валялось на полу в комнатах.

5. В кабинетах аппарата ЦК царил полный хаос. Многие замки столов и сами столы взломаны, разбросаны бланки и всевозможная переписка, в том числе секретная, директивы ЦК ВКП(б) и другие документы.

6. Вынесенный совершено секретный материал в котельную для сжигания, оставлен кучами, не сожжен.

7. Оставлено больше сотни пишущих машинок разных систем, 128 пар валенков, тулупы, 22 мешка с обувью, носильными вещами, несколько тонн мяса, картофеля, несколько бочек сельдей, мяса и других продуктов.

8. В кабинете т. Жданова обнаружены 5 совершенно секретных пакетов.

В настоящее время помещение приводится в порядок.

Докладываю на Ваше распоряжение».

І як далі свідчать очевидці, «при всем том — Октябрьский праздник».

Нібито на прохання все тих же невтомних трудящих його скоротили до одного дня, відмовилися від вихідного, але святкувати вирішили. Як заведено.

Навіть з докладом вождя.

Але запитань залишилося більше, як відповідей. У всякому разі зрозумілих.

Урочисте засідання відбулося в метрополітені.

Замість Большого театра — на станції «Маяковська».

І парад на Красній площі.

Вождь на трибуні мавзолею. Вождь, який виголошує промову.

Хтось обережно говорив про двійників. «Тим більше, що один з багаточисленних двійників був шефом театрального гуртка 528–ї школи — артист Театра Ленради Самуїл Борисович Кудашов. В легкому гримі він обманював своїм виглядом навіть товаришів по трупі… І в метро, і на Красній площі народу, врешті решт, було не так уже й багато. Головною залишалася можливість, все, що відбувалося, показати країні в кінохроніці…»

Мовляв, Сталін у Москві, навіть виступає на трибуні мавзолею, все гаразд. Москва тримається міцно і ворогу її не взяти. Це той Сталін, який писав про себе в своїй офіційній біографії «Иосиф Виссарионович Сталин. Краткая биография», що була в СРСРі у ті часи аналогом гітлерової біблії «Майн кампф».

Так ось він писав про себе, що він, Сталін, є «кращим сином більшовицької партії і спадкоємцем достойним великого продовжувача справи Леніна».

Це він пізніше, програвши в сорок першому війну, у відчаї вигукне: «Ленін залишив нам державу, а ми її перетворили в лайно».

Р.S.Сталін почав користуватися двійниками після убивства Кірова.

Їх було в нього кілька. Найвідоміший — Євсей Лубицький, тихий український бухгалтер з Вінниці. Він і стояв на трибуні мавзолею.

Подальша його доля не зовсім благополучна (а втім, з вогнем грався): у 1952 році його арештують. Надто захопився «грою в Сталіна». Звільнять вже після смерті Сталіна і вишлють в Середню Азію, в Душанбе, де він і завершить свої земні дні у році 1981–му.