Олег Авраменко - Принц Ґаллії

— Загинули?

— Та ні, випадковий збіг обставин. Король помер від хвороби і ганьби. Філіп де Пуатьє на радощах, що батько вмирає, упився німецьким шнапсом — а це таке паскудне зілля, скажу тобі, — тут-то його грець і побив.

— Фе! — труснула голівкою ґрафівна. — Яка неприємна історія. Та й взагалі, смерть, смерть і смерть — тільки й чую це слово. Далебі, можна подумати, що людям нічого більше робити, крім того як умирати

Відчайдушним зусиллям волі Ґастон стримав скрушне зітхання, що ладне було вирватися з його грудей.

— Люди не лише вмирають, — заперечив він. — А й народжуються.

— Марґарита вагітна?!

— Ні, не Марґарита.

— А хто?

— Бланка.

Гелена сплеснула руками і навіть підвелася від несподіванки.

— Та ну! Що ти кажеш?! Ти певен?

Ґастон коротко розповів їй про події вчорашнього дня. Гелена жадібно слухала його, її очі радісно сяяли.

— Мабуть, Бланка зараз на сьомому небі від щастя. У кожному своєму листі вона писала мені, що дуже хоче народити від Філіпа дитину. Як шкода, що я тут, а не в Памплоні! Як би я хотіла розділити з Бланкою її радість.

— Ти дуже скучила за нею?

— Страшенно! Відколи ми розлучилися, я почуваю себе так самотньо, так незатишно. Бланка — найкраща з моїх подруг. Вона виняткова дівчина, я просто обожнюю її… і трохи жалію.

— Жалієш? — здивувався Ґастон. — Чому?

— Бо їй дуже не щастить в особистому житті. Спершу її ладили за дружину імператорові, але віддали за ґрафа Біскайського. Потім цей убогий пройдисвіт, Етьєн де Монтіні, скористався з її негараздів і заморочив їй голову. А тепер от кузен Красунчик… Ні-ні, проти нього я нічого не маю. Він гарний хлопець, навіть занадто гарний для Бланки. Їй би когось простішого.

— Я не розумію тебе, Гелено.

— А що тут незрозумілого? Красунчик — давнішня Бланчина любов; а судячи з її останніх листів вона геть втратила через нього розум. Вона так його обожнює…

— Він теж обожнює її, — зауважив Ґастон.

— Та чи надовго? Красунчик непостійний, це всім відомо. Колись він все одно охолоне до Бланки, як би пристрасно він не кохав її зараз, і тоді її спіткає ще одне розчарування в житті. Жорстоке розчарування.

— А ось Шатоф’єр боїться іншого. Він боїться, що Філіп розірве свої заручини з Анною Юлією й одружиться з Бланкою.

Гелена здивовано підвела брови:

— Він це серйозно?!

— Абсолютно серйозно. Ти просто не бачила, що коїться з Філіпом. Він як здурів. Таким закоханим я його ніколи не бачив… А втім, ні, брешу, бачив. Сім років тому. Тоді він закохався в Ернанову кузину по матері — ти ж знаєш цю історію, — і одружився. Тож усе може трапитися. Якщо він колись на догоду своїм пристрастям пішов на мезальянс, поставивши під загрозу своє майбуття, то цілком здатен наплювати на всі політичні розрахунки, одружитися з Бланкою і силою відібрати в Робера Третього королівську корону, як це трохи не зробив його батько, коли покійний Робер Другий не погодився віддати за нього свою дочку. Не слід забувати, що Філіп — справжній син свого батька.

— І все-таки я боюся за Бланку.

Ґастон пильно подивився їй в очі і всміхнувся:

— А може, ти просто ревнуєш її?

Гелена почервоніла і збентежено опустила очі.

— Ви що, позмовлялися всі з Марґаритою?! Що за дурню ви верзете!… До речі, мало не забула. Як поживає моя люба кузина? Що в них з Тибальдом?

— Нудьгувати їм не доводиться, життя кипить і вирує. А недавно вони обмінялися рогами.

— Ну, нарешті! І кому належить пальма першості?

— Ґрафові. Але Марґарита в боргу не лишилася. Учора вона заманила до свого ліжка Симона.

— Твого зятя? Але ж він, перепрошую, дурненький.

— Вірніше сказати, інфантильний, — уточнив Ґастон. — Він ще дитина, причому дитина дуже мила. Мабуть, Марґарита оцінила це.

Після недовгих роздумів Гелена згідно кивнула:

— Таки твоя правда. Здебільшого Марґариту приваблюють або недосвідчені молодики, на зразок того ж Симона де Біґора чи мого бідолашного брата, або затяті розпусники, як от ґраф Тибальд чи кузен Красунчик… Інша річ, я, — додала вона, і д’Альбре миттю відчув у її голосі кокетливі нотки. — От мені більше до вподоби зрілі чоловіки. Скажімо, такі, як ти.

Ґастон осміхнувся:

— І скількох же зрілих чоловіків ти знала?

— Поки жодного. Але невдовзі збираюся надолужити прогаяне. І почати думаю з тебе.

— Он як! — трохи збентежено промовив він, заскочений зненацька цією пропозицією. — Ти…

— Так, — відповіла Гелена, очі її млосно заблищали. — Так! Я сама набиваюся.