Він витяг зошит для запису прийнятих повідомлень, надів навушники й почав настроюватися.
* * *
Дивні речі творяться в світі!
Ось оповиває землю ніч. З глибоких ярів, з густих лісових хащ і звіриних нір, а в місті — із-за грат підвалів та різних підземних споруд виливається м’яка темрява, росте, набухає. Ось уже затопила вона долини, здіймається далі, до неба, щоб поглинути зірки, а в місті люто кидається з усіх боків на грайливі плями ліхтарів і різкі смуги фар.
Глибокої ночі настає тиша. Сон обіймає все живе, і здається, нема нічого на світі, крім знайомих зітхань і кволих рухів цього неспокійного, заснулого життя.
Але ні, нема ніякого спокою…
…Куди тільки не проникає, за що тільки не береться, які тільки таємниці не розкриває в світі людина! Ось вивела на дах через вікно дріт від невеликого ящичка. Другий дріт від того ж ящичка припаяла до водопровідної труби. І побігли по цьому шляху якісь прудкі, рухливі струми; в ящичку вони раптом посилилися, долаючи хитромудрі сіті тонких проводів… і піймалися: шукаючи виходу, почали битися в чутливі мембрани навушників. Тут вони видали себе, перетворившись на звуки, і людина почала підслуховувати їх тремтливий рух.
Так відкрився людині новий світ, якого ніколи не могла б вона ні відчути, ні почути, якби не догадалася про його існування і не зробила собі нові хитромудрі вуха з металу та чорної блискучої пластмаси. І от виявилося: нас обступає безмежний океан, який пронизує все на світі, живе і мертве. Весь він рухається і здригається незрозумілими спазмами — то рівного свого дихання, то якихось катастрофічних ураганів, циклонів і вибухів. Крізь ліси, гори, бетонні стіни будинків, крізь людину проносяться вони, розрізують і розтинають силовими лініями своїх хвиль. Нічого цього не бачить і не відчуває людина, але… хто знає, що було б з нею та й з усім, що існує навколо неї, якби раптом зник цей океан, ці електричні бурі, в яких зародилися і пройшли всю свою історію люди, рослини, камені…
Нема, нема спокою в світі! І нема меж допитливості людини: вічно шукає, вічно шукатиме вона, відкриватиме нові світи, розгадуватиме нові, незліченні таємниці, що з усіх боків обступили її.
Чимало років минуло вже відтоді, як радіолюбитель Тунгусов, спорудивши свою короткохвильову установку, вперше почув шипіння ефіру. І потім кожного разу, надівши навушники з мертвими ще мембранами, він відчував хвилювання людини, готової зробити помах руками, стрибок і злетіти в повітря, як буває у сні.
Повернув трохи ручку. І от м’яким, приглушеним тріском, немов натиснули опукле дно картонної коробки, раптом відчиняється навстіж вікно в ефір, і оживають мембрани телефонних трубок, притиснутих до вух; веселе пташине щебетання різноголосими трелями і свистом вражає слух. Це сюрчать і співають крапки й тире, які посилають у простір незліченні короткохвильові радіостанції.
Далі обертається ручка настройки. За ебонітовою стінкою приймача в цей час повільно ковзають одна біля одної, навіть не дотикаючись, тонкі металеві пластинки — і все. Більше нічого не міняється там. Але навіть цього непомітного для ока руху пластинок досить, щоб уже змінилась якась електрична «настроєність» приймача і полинули в нього інші хвилі, інші станції, інші голоси. Летять уривки паризьких фокстротів, вриваються картаві баритони німецьких дикторів, урочисто б’є годинник Вестмінстерського абатства… Сухими трісками і диким шипінням іноді налітають шквали атмосферних розрядів та електричних бур. А за всім цим спокійно і велично дихає, як океанський прибій, ефір.
Роки наполегливої праці зробили Тунгусова справжнім віртуозом любительського зв’язку. Рідко хто міг позмагатися з ним у швидкості прийому, у визначенні змісту ледве чутних сигналів, що тонуть у глибокому федінгу [2] Федінг — періодичне затухання радіохвилі.
або в шумі перешкод. Його впевнений, рівний речитатив крапок-тире добре знали численні «оми» — любителі всіх континентів. Чимало цінних послуг зробив він нашим полярникам і далеким експедиціям, виловлюючи важкі, перекручені уривки хриплих сигналів у тріскотняві північних сяйв і громах тропічних магнітних бур.
Регулярно через кожні два дні, точно о 21.10 за московським часом, він виходив у ефір, посилаючи перші виклики «CQ» — «Всім!» Міжнародною мовою короткохвильовиків-любителів це означає: «Я готовий. Хто хоче розмовляти зі мною?» Потім він повідомляв свої позивні і переходив на прийом. Обережно і плавно міняючи настройку, прослуховував увесь діапазон коротких хвиль, відведений любителям міжнародними конвенціями, йому відповідали. Він вибирав співрозмовника і знову вмикав передавач. Так зав’язувалися в ефірі знайомства, призначалися «побачення», налагоджувалися короткі і тривалі регулярні зв’язки, ставилися рекорди «DX» — наддалеких зв’язків. Кожне нове знайомство закінчувалося проханням: «Pse QSL». Це означає: «Надішліть, будь ласка, вашу картку, що підтверджує прийом». І от уся стіна біля його установки вкрилася цими своєрідними «квитанціями» — красномовними свідченнями «деіксів», — надісланими поштою з Чілі, Уругваю, Ліберії, Марокко, Гаїті, з Філіппін, Гебрідів, Нової Зеландії та інших далеких закутків земної кулі. На них були зображені пальми, сфінкси, піраміди, собачки з навушниками, іноді фото самих любителів. А ті одержували від Тунгусова «ім’я», яке на радіожаргоні означало не так людину, як географічну точку Москви, — радянські «QSL» — картки з зображенням Мавзолею Леніна.
Читать дальше