Юрий Долгушин - ГЧ

Одного тільки не могла подолати тьотя Паша: примусити Тунгусова вчасно лягати спати. Почувши з кухні, що він встав і вмився, вона швидко збирала сніданок чи обід, залежно від часу, і входила до нього, намагаючись здаватися похмурою і невдоволеною.

— Доброго ранку, тьотю Пашо! — стрічав її Тунгусов, квапливо закінчуючи свій нескладний туалет.

Вона бурчала у відповідь м’яким баском:

— Ранку, ранку… Знову ніч не спав?

— Не спав, тьотю Пашо, працював.

— Ну що це таке! Хіба так працюють? Ти, Миколо Арсеновичу, тільки своє здоров’я так занапастиш. Поглянь на себе: зелений зробився. Що це? Сидиш день і ніч запертий, повітря гидке, напалив, смердить… Ну? Хіба можна? Інші он теж працюють: і погуляють, і фізкультурою займуться…

— У мене, тьотю Пашо, мозок тепер фізкультурою займається!

— Мозок! Це що! От і видно, що мозок у тебе неладний, любий. їж, сідай, прохолоне…

Теоретичні дослідження тим часом наближалися до кінця. Розрахунки і формули спершу в уяві Тунгусова, а потім і в дійсності набирали обрисів і форм деталей заповітного генератора.

Деякі з них йому по знайомству виготовляли на заводах, у наукових установах, де Тунгусову як консультантові від інституту доводиться незмінно блискуче вдосконалювати застарілу техніку. Але більшість деталей він робив сам у себе в кімнаті, яка вже зовсім перетворилася на фантастичну лабораторію середньовічного алхіміка. Тут же, в тигельках, ретортах, колбах, плавилися, очищались, випадали в розчинах осадками і кристалами чисті елементи — майбутні модулятори несучої хвилі головного випромінювача.

Основне джерело випромінювання цього генератора мало вигляд балона з кварцевого скла; з балона химерно стирчали роги відводів, через які входили всередину електроди. Внизу, в двох западинах товстого дна, — свинець, метал, не всі таємниці якого розкриті наукою. Він один здатний затримувати будь-які види електромагнітного випромінювання; навіть рентгенівське і гамма-проміння радію не може пройти крізь свинець. У менделєєвському ряду свинець посідає особливе місце; це останній із стійких елементів, який не розпадається. Всі елементи з більшою, ніж у свинцю, атомною вагою радіоактивні: вони безперервно розпадаються на невидимі складові частинки і зникають протягом більш чи менш тривалого часу. І ніщо не може зупинити цього розпаду.

Електронний потік з верхньої частини балона падає вниз на свинець, нагріває його, розтоплює. Свинець кипить, наповнює балон своєю парою, яка згущається біля охолоджених стінок і дрібними важкими крапельками збігає по склу. Електрони з космічною швидкістю проносяться по балону, стикаються з атомами свинцю, збивають, стрясають їх атомні системи. Примарне, сірувате світло видає ці нечутні катастрофи. І разом з ним через кварц вільно виходять хвилі — промені, які вловлюються електрооптичною системою, що оточує балон, і збираються в один невидимий потік.

Микола знайшов спосіб змінювати хвильовий склад цього потоку. Закони гармонійних коливань і модуляцій допомогли йому приборкати вперті свинцеві частоти, підпорядкувавши їх ритмові природних випромінювань хімічних елементів. Так він дістав можливість перетворювати промінь генератора на промінь будь-якого металу, будь-якого хімічного елемента.

От саме в цей найнапруженіший момент досліджень виявилося, що окремі деталі оптичної системи, замовлені в майстерні інституту, зроблені невдало. Тунгусов відніс їх назад, але майстерня була вже зайнята черговою терміновою роботою. Доводилося чекати. Без цієї оптики рухатися далі не можна було.

І Микола раптом відчув дивну, страшну порожнечу навкруги. Робота, якою він жив кожну хвилину, припинилася, і він не знав, куди себе подіти. Цього з ним ще не було. Раніше, в роки його «життєвої системи», якій він заприсягав назавжди, цього не могло бути. «Завоювання культури» — його самоосвіта і самовиховання — вимагало від нього величезних зусиль і безліч часу, і часто траплялося, що Микола не знав, «за що схопитися». І раптом — нічого робити! Чи не став він «інженером»? Цей термін він сам вигадав ще в епоху великих битв з Федором, коли вони тільки визначали свої погляди на життя, на своє призначення в ньому. Перед ним виринули рядки з зошита, де він тоді записував деякі свої думки. Там фігурувало двоє слів: Інженер — з великої букви, улюблений символ всебічно розвиненої, висококультурної людини-творця, і «інженер» в лапках, з маленької букви — уособлення ділової, але дріб’язкової, вузько обмеженої натури, — «нікчема» стояло там в дужках…