Юрий Долгушин - ГЧ

Микола Тунгусов із захопленням створював свій таємничий генератор. Поява старого друга, Федора, не тільки не відвернула його від цієї роботи, а навпаки — ще посилила бажання якнайшвидше довести справу до кінця. Всі розрахунки були добре продумані, перевірені, і Микола вірив в успіх. Треба прямо сказати — у нього були підстави для цього. Інженера Тунгусова вважали талановитим винахідником-раціоналізатором: на багатьох заводах столиці, де технологічний процес вимагав великих швидкостей або надвисокої точності, уже були впроваджені його дотепні пристрої. На всьому, що робив Микола, лежав відбиток високої майстерності і великої любові до свого витвору. Його прилади були не тільки технічно досконалі, але й зручні, красиві, витончені.. Тунгусов любив робити все своїми руками, осягати своїм розумом і не переставав вивчати яке-небудь питання або виготовляти деталі доти, поки найсуворіша перевірка не переконувала його в тому, що він цілком оволодів предметом і виконав роботу відмінно.

Чим глибше забирався Микола в хащі електрики, тим дужче вона захоплювала його. В спектрі електромагнітних коливань він бачив океани майбутньої могутності людини. Цей спектр містив у собі світло, тепло, можливість бачити і чути на безмежні відстані, підкоряти собі простір, час.

Ультракороткі хвилі були одним з останніх етапів шляху молодого вченого. Він підійшов до них, вивчаючи техніку зв’язку, йому було ясно, що радіо, телефон, телебачення уже починають старіти, відстають од нових, цілком здійсненних технічних ідей, вимагають переходу на ультракороткі хвилі. Микола уявив собі, який вигляд повинні мати ці нові конструкції, деякі з них розрахував, потім зробив дослідні екземпляри. Так виникла думка створити портативний радіотелефон для зв’язку в армії. З’явився «радіокод» — маленький, витончений апаратик, що перетворював людську мову, кинуту в ефір, на якусь несусвітну звукову нісенітницю, котру другий такий самий апаратик за певної настройки автоматично розшифровував і знову перетворював на ясну мову. Експерти визнали винахід надзвичайно цінним.

Але незабаром Микола облишив зв’язок: тут усе було досить ясне. Він захопився дослідженнями, які на деякий час відвернули його від технічних проблем. Це був вплив ультракоротких хвиль на живий організм. Микола збудував генератор для опромінювання і поринув у біологію. Він шукав причину явищ, яких ніхто до пуття не міг пояснити. Чому гинуть миші, кролики, мухи, блощиці, бактерії, коли на них падає невидимий промінь? Чому, якщо змінити хвилю або тривалість опромінювання, бактерії починають, навпаки, швидко розвиватися, хворі тварини швидко одужують? Чому рослини, насіння яких на одну секунду потрапило під дію високочастотного поля, краще ростуть, дають більше плодів? А іноді це поле затримує процес розпаду в органічних речовинах.

Та чи все це так? Він перевіряв. Досліди підтверджували: вірно, так.

А що кажуть про це вчені? Вчені сперечалися.

Одні твердили, що всі дії ультракоротких хвиль зводяться до «теплового фактора». Хвилі високої частоти, мовляв, викликають те чи інше підвищення температури, яке в різних випадках може бути або стимулятором розвитку, або згубним для організму. От і все! Інші доводять, що це якось специфічно впливають хвилі.

У Будинку вчених влаштовувалися тривалі дискусії на цю тему між фізиками, біологами, лікарями. Утворилося два табори: до «тепловиків» приєднувалися здебільшого старі авторитети, теоретики, тверезі вчені, які «не вірили в чудеса». Табір «специфіків» складався переважно з молоді, з ентузіастів-короткохвильовиків, які майже всі в минулому, а дехто і зараз були радіолюбителями.

Тунгусов відчував, що ентузіасти мають рацію, але їхні докази були недостатньо переконливі, допускали різні тлумачення.

Він розпочав свої досліди. Суперечка мала принципове значення, і треба було знайти істину.

І от випадково він зробив відкриття, яке розв’язало питання. Він опромінював ультракороткими хвилями насіння редису і потім серіями висівав його у горщечках. Якось з’ясувалося, що не тільки опромінене насіння давало кращий урожай, а й те, яке просто зберігалося поруч з ним. Виходило, що опромінене насіння само ставало джерелом випромінювання! Зрозуміло, що ні про який «тепловий фактор» тут уже не могло бути й мови.