Юрий Долгушин - ГЧ

— Консервуючі умови непотрібні, — сказав йому Ридан. — Дайте слабку хвилю для нагрівання тіла, потім плавно підвищуйте потужність потоку.

Червона лінія на стрічці термографа, що реєстрував температуру тіла, швидко поповзла вгору.

Поверхня циліндра почала прояснюватись. Через три хвилини термограф показав тридцять дев’ять градусів.

За знаком Ридана Микола вимкнув генератор. Циліндр знову внесли в операційну, зняли з нього кришку.

Надія, ледь спалахнувши було в душі Миколи, знову померхла, коли він побачив близько перед собою це обличчя з напіврозплющеними очима, затягненими каламутною свинцевою пеленою. Це було дивно схоже на Ганну, але чуже обличчя, не те, яке він так знав і кохав. І він не знайшов у цьому обличчі нічого, що могло б обіцяти життя.

— Переносимо на стіл. Беремо всі четверо… Миколо Арсеновичу, тримайтесь, або я вас попрошу звідси.

Ганну поклали на стіл, на товстий шар вати, вкритий простинею.

Реєстраційні прилади швидко простягли свої гнучкі щупальця до тіла і ніби присмоктались до нього.

— Увімкніть «ГЧ», Миколо Арсеновичу, і перевірте. Так… Мікрофон, підсилювач, репродуктори? Все, здається, Іване Лукичу?

— Все, — відповів хірург.

— Все, — тихо повторив Вікентій Сергійович.

— Пускайте кімограф. — Ридан підійшов до «ГЧ» і почав настроювати його.

Широка стрічка кімографа тим часом зарухалась, і кілька тонких важільків почали креслити на ній лінії. Дві з них відразу ожили: лінія, що фіксувала час у секундах, і лінія температури, яка повільно знижувалась. Решта важільків повинна була відмічати на стрічці пульс, дихання, тиск крові. Вони були нерухомі і залишали за собою рівні горизонтальні лінії. Ридан зволікав, йому лишалось тепер зробити тільки один маленький рух: повернути вимикач «ГЧ», настроєний на ту хвилю мозку, яка збуджувала діяльність серця. Чимало праці й винахідливості доклав професор, щоб знайти цю хвилю, і Сімка ледве не став жертвою шукань. Адже для того, щоб перевірити дію хвилі на мозок вищого ссавця, треба було перед цим спинити його серце. А втім, ще й тепер Ридан не був цілком упевнений, що хвиля знайдена правильно: на людині він ще не перевіряв її.

І ось він стояв біля генератора, торкався пальцями вимикача… і не наважувався його натиснути. Ще й ще раз він схилявся до візира, перевіряв, чи точно скерується промінь на голову й груди Ганни.

Нарешті, зусиллям волі він затамував сумніви.

— Даю хвилю серця, — сказав він глухо й натиснув важільок.

Мертва тиша запанувала в кімнаті. Було чути тільки шарудіння тоненьких штифтиків по стрічці кімографа, на яку всі спрямували погляди.

Минула хвилина. Повільно потяглася друга.

Лінія серця повзла, як і досі до цього, рівно.

Микола, до болю в грудях стримуючи дихання, дивився на таке дороге і вже зовсім чуже обличчя. Чомусь виринула згадка про перше випробування «ГЧ», коли він чекав, скерувавши промінь на мідний брусок, що мідь перестане бути міддю…

Ще болісніше проповзла третя хвилина.

Ридан різко порушив загальну нерухомість, нахилившись до генератора, і всі повернули до нього голови. Він підсилив потужність випромінювання, знову випростався й застиг, мов статуя.

Ще два хвилинних інтервали протяглася мертвотно рівна лінія серця, і знову на стільки ж поділок Ридан повернув регулятор потужності.

І раптом важільок серця ледь помітно здригнувся і почав підніматися… Обережний шерех виник у репродукторі.. Усі здригнулися од дзвінкого голосу Ридана:

— Почалося стиснення!

Важільок кімографа впав і знову завмер: по стрічці від нього повільно відсувалась одна нерівна хвиля…

Знову томливе чекання: що це було — перший удар серця, яке насилу пробуджувалося, чи… Ні, це пробудження! Ось знову піднявся важільок, уже швидше й вище, потім ще раз, іще… Напруження застигло на обличчях людей: вони ще боялися повірити… Ні, це пробудження! Все рівніші хвилі йшли по стрічці…

— Заждіть, генератор ще не ввімкнений, — промовив Ридан, сам не вірячи у свої сумніви. Він лунко клацнув вимикачем, а важільок і далі робив свої веселі змахи вгору і вниз, угору і вниз!

Серце Ганни почало битися!..

Раптом гучне шипіння й булькання, наче каскад води, що спадав зі скелі, ринуло з репродуктора, і вже не треба було стежити за лініями кімографа, бо всі побачили, як заворушився блискучий кружок мікрофона, що припав до грудей Ганни.

Перший короткий важкий віддих…

— Сухе повітря! — майже крикнув Ридан, підскакуючи до стола.