Джеймс Дешнер - Бігун у Лабіринті

Коли він знову хитнувся на лозі, у темряві перед ним щось показалося, та коли він зрозумів, що саме, — було вже запізно: коридор закінчувався, різко звертаючи праворуч.

Томас втелющився в кам'яну перепону, що раптово постала перед ним. Мимоволі розтиснувши пальці, він полетів униз. Аби уникнути удару об камінь, розкинув руки в боки і спробував на льоту вхопитися за лози плюща. І саме цієї миті краєм ока побачив грівера — той швидко змінив напрямок руху й опинився зовсім близько, готуючись учепитися в Томаса пазурами.

Пролетівши половину відстані до землі, хлопець усе-таки примудрився вхопитися за лозу, ледь не повиривавши собі рук — таким різким виявилося гальмування. Він щосили відштовхнувся обома ногами від муру, дивом ухилившись від випущених грівером голок і пазурів, і правою ногою в польоті вдарив монстра по механічній руці. Різкий хрускіт свідчив про маленьку перемогу. Втім, його захват випарувався, тільки-но Томас відчув, що лоза, на якій він повис, хитнулася назад і він ось-ось вріжеться просто в спину чудовиську.

Під впливом нової порції адреналіну хлопець зреагував миттєво: він притиснув ноги до грудей і, відчувши, що торкнувся слизького тіла грівера, різко випростався і щосили відштовхнувся від спини монстра, звиваючись при цьому всім тілом, щоб уникнути контакту з націленими на нього шпичаками і пазурами. Відлетів ліворуч, потім відштовхнувся від муру Лабіринту і спробував ухопитися ще за одну лозу. Позаду пролунало страшне клацання, і Томас відчув, як щось різонуло його по спині.

На стіні хлопець намацав чергову лозу і вчепився в неї обіруч. Попри страшний біль у обдертих долонях, трохи розтиснув пальці та плавно з’їхав по лозі вниз на землю. Відчув під ногами тверду долівку і, перемагаючи нелюдську втому, побіг щодуху.

Майже відразу за спиною гупнула на землю туша грівера, а тоді полинули вже звичні для вуха звуки — дзижчання й клацання почвари: вона рухалася. Не було коли озиратися — кожна секунда була на вагу золота.

Томас завернув за ріг в один з коридорів Лабіринту, потім в інший. Мчав щодуху — так, як ще в житті не бігав. Звертаючи у наступні й наступні коридори, він намагався запам’ятати маршрут, сподіваючись, що все-таки доживе до тої миті, коли зможе цю інформацію використати для повернення до Глейду.

Праворуч, тоді ліворуч. Прямо по коридору, знову праворуч. Ліворуч. Праворуч. Двічі ліворуч. Ще один довгий коридор. Брязкотіння переслідувача не слабшало, але й Томас не втрачав темпу.

Він біг і біг, і серце вже було готове вискочити з грудей. Глибоко вдихаючи, він намагався наповнити легені киснем, хоча чудово розумів, що довго така шалена гонка тривати не може. І думав: а чи не легше зупинитися й битися — та й по всьому?

Він завернув за ріг — і став як укопаний. Важко сапаючи, Томас прикипів очима до видовища попереду.

Встромляючи шпичаки в кам’яну долівку, просто на нього котилося три грівери.

Обернувшись, Томас побачив, що перший грівер теж наближається, тільки трохи повільніше, і, наче глузуючи, стискає і розтискає залізні кліщі.

«Знає, що мені гаплик», — подумав Томас. Після стількох зусиль він зрештою потрапив у облогу гріверів. Все скінчено. Не встиг і тиждень закарбувати в пам'яті, як життя обривається.

Охоплений горем, хлопець прийняв рішення. Без бою він не здасться.

Оскільки сутичка з одним чудовиськом — це краще, ніж з трьома, він помчав назад — просто назустріч гріверу, який переслідував його від самої Брами. На якусь мить почвара завмерла і навіть перестала ворушити пазурами, наче сторопівши від нечуваної зухвалості. Помітивши, що чудовисько пригальмувало, Томас з криком кинувся вперед.

Та грівер умить ожив: вистромивши шпичаки, він покотився, готуючись зіткнутися з супротивником. Помітивши, що монстр знову рухається, хлопець мало не зупинився — вмить випарувався спалах божевільної відваги, — але все-таки продовжив бігти.

Коли до зіткнення залишалася секунда, за яку вдалося в усіх подробицях роздивитися металеві шпичаки, хутро і слизьку шкуру чудовиська, лівою ногою Томас щосили відштовхнувся від долівки і сторчголов пірнув праворуч. Не в змозі впоратися з інерцією, грівер затрусився всім тілом і буквально став дибала, щоб зупинитися, — Томас зауважив, що тепер він рухався значно спритніше. Блискавично розвернувся з пронизливим металевим скреготом і приготувався атакувати жертву. Та шлях до відступу вже був вільний.