Владимир Владко: Сивий Капiтан (на украинском языке)

- Що це таке?

У верхнiй частинi автомобiля вiдкрився невеличкий люк, кришка якого повiльно вiдходила вбiк. З люка сантиметр за сантиметром висувалася гнучка блискуча металева паличка. Автомобiль їхав так само повiльно.

- Антена, - коротко зауважив Фредо Вiкторе.

3. ТАЄМНИЧИЙ "ЛЮЦИФЕР"

Автомобiль майже спинився. Його колеса ледве оберталися. З маленької антени, яка хиталась над автомобiлем, раптом зiрвалися блискучi блакитнуватi iскри. I одразу в мовчазних до того вуличних радiорепродукторах щось зашарудiло, затрiщало. Потiм з них пролунало пронизливе завивання, подiбне до звуку сирени. Натовп тривожно замовк.

I в цьому мовчаннi залунав дужий виразний голос. Це говорив уже не той захриплий казенний диктор, який прославляв, захлинаючись, танки й панцерники диктатора Фернандеса. Це був зовсiм iнший голос - упевнений, чiткий i рiвний. Вiд спокiйних смiливих слiв, що лунали в повiтрi, у кожного слухача враз перехоплювало подих: адже чи не за кожне з них першого-лiпшого iберiйця жандарми негайно кинули б до в'язницi, закатували...

- Слухайте мене всi, хто досi змушений був слухати найманого фалангiстського диктора, - говорив виразний голос. - Слухайте тепер мене, людину, яка не боїться анi кривавого уряду Фернандеса, анi його кровожерних собак - жандармерiї та полiцiї! I хай нiхто не пробує спинити мою промову, що лунає з урядових репродукторiв. З цього нiчого не вийде. Сильнi коливання мого радiопередавача пiдкорили собi, заглушили урядову радiостанцiю, вона не може завадити менi. Отож слухайте, iберiйцi!

Проте люди i без того збуджено слухали, затамувавши подих.

- Насамперед, - вiв далi спокiйний голос, - я хочу захистити вiд можливої кари солдатiв i механiкiв вiйськових автомашин i танкiв. Вони нi в чому не виннi. Мотори їхнiх машин цiлком справнi. Усi машини спинив я вiдомим тiльки менi способом. Жодна автомашина чи танк не рушить з мiсця, доки я не дозволю цього. Диктор щойно прославляв непереможнiсть цих машин, твердячи, що нiхто i нiщо їх не спинить. Як бачите, це брехня. Така сама брехня, як i все, що твердить вам кожного дня уряд кривавого Фернандеса. Я спинив усi машини, навiть не виходячи з мого "Люцифера", з винайденого i збудованого мною могутнього апарата, який проїжджає зараз перед вами вздовж Авеню-дель-Прадо...

- "Люцифер"!

- Ця машина зветься "Люцифер"!

- Дивна назва!

- Жахлива назва!

Перекриваючи гомiн натовпу, який не мiг стримати вигукiв збудження, мужнiй голос вiв далi:

- Я навмисно назвав мiй апарат "Люцифером". Хай монахи й попи твердять, що це назва сатани, диявола! Це не так! Люцифером називають зiрку, що з'являється на ще темному нiчному небi перед сходом сонця. Люцифер - це значить свiтлоносець!

- Ти чуєш, Фредо? - багатозначно прошепотiв Педро. - "Зiрка, що з'являється перед сходом сонця"... Що вiн має на увазi?

Натовп загомонiв знову, тепер уже стривожено. Бо фалангiсти i жандарми вирiшили, нарештi, що саме їм слiд робити. Безладними вигуками "геть!", "нема чого слухати!" вони намагалися заглушити радiо. Та де там! Гучний голос перекривав усе:

- Тi, хто знав мене ранiше, називали мене Сивим Капiтаном. Я прийняв це iм'я i носитиму його надалi. I кожна поява мого "Люцифера" буде й для самого кривавого Фернандеса, i для його найближчих поплiчникiв грiзним нагадуванням про те, що наближається час неминучої розплати за їхнi злочини! А для народу, для вас, iберiйцi, поява мого "Люцифера" кожного разу свiдчитиме, що пiсля темної ночi фалангiстського свавiлля надходить свiтанок, який принесе вам визволення з-пiд ярма Фернандеса i його зграї! Пам'ятайте це, iберiйцi!

Голос замовк. Великий сiро-зелений автомобiль сунув далi. Вiн рухався надзвичайно м'яко i плавно, особливо якщо зважити на його незвичайнi розмiри.

Вдалинi пролунав кiнський тупiт. Назустрiч автомобiлевi, що посувався в напрямi до майдану Кастелара, мчали вершники, озброєнi гвинтiвками i ручними кулеметами. Мабуть, генерали з почту Фернандеса i полiцiя вирiшили таки вжити заходiв. Броньованi автомобiлi, танки стояли нерухомо, спиненi таємничим Сивим Капiтаном, наче прикутi до мостової. Але в розпорядженнi полiцiї i вiйськового командування лишалася жива сила - кiннота. I от чи не цiлий ескадрон вершникiв мчав уздовж Авеню-дель-Прадо повз застиглi на мiсцi танки i панцерники до "Люцифера", тримаючи напоготовi зброю.

Ще не наблизившись до загадкового автомобiля, офiцер, який командував загоном вершникiв, вигукнув короткий наказ. Йому пiдкорилися не тiльки вершники, а й фалангiсти та жандарми, якi до того тiснилися до тротуарiв. Усе це вiдбулося протягом кiлькох секунд.