Владимир Владко: Сивий Капiтан (на украинском языке)

- Валенто, це поранений комсомолець, - пiвголосом мовив вiн. - Дивно, як вiн тут опинився... Ми вiзьмемо його, але самого. Заспокойте цього агента. Не треба галасу.

- Єсть! - охоче вiдгукнувся механiк. Вiн повернувся, пiдiйшов до агента полiцiї i ввiчливо вклонився йому:

- Дозвольте, шановний пане, провести вас до машини. Мiй товариш забере пораненого злочинця. Пробачте, все це вийшло так несподiвано... ми до ваших послуг... Прошу!

Агент задоволено кивнув: такий тон вiдповiдi був значно звичнiшим для нього. Вiн зробив крок до слiпучих фар автомобiля i, не спиняючись, уже спокiйнiше кинув:

- Отак буде краще. Бо iнакше...

Його фраза лишилася незакiнченою. Важкий мiцний кулак механiка, як ковальський молот, опустився на його голову. Навiть не зойкнувши, агент поточився i впав на землю.

Механiк насмiшкувато глянув на нього, зачекав кiлька секунд. Агент не ворушився.

Тодi механiк повернувся i пiдiйшов до свого супутника, який спокiйно чекав. Вони вдвох пiдняли безживне тiло юнака i понесли його в машину. Через кiлька секунд автомобiль, все ще невидимий у густiй темрявi, плавно рушив. Вiн об'їхав тiло агента полiцiї, що лежало в пилюцi на краю шосе, i так само плавно почав набирати швидкiсть.

I знову пiд насипом стало темно. Тiльки вгорi перебiгали люди з лiхтарями в руках та долинали вигуки i стогiн поранених.

2. БЛИСКУЧИЙ ПОЧАТОК ПАРАДУ

Як i повiдомлялося в газетах, входити до центральної частини столицi з самого свiтанку було заборонено для всiх, хто не мав спецiальної перепустки. Полiцейськi патрулi перерiзали всi провулки i вулицi, якi вели до Авеню-дель-Прадо, вулицi Алькали та майданiв Кастелара i Кановас. Що ж до парку Ель-Ретiро, то вiн був закритий для звичайної публiки ще з учорашнього дня.

I це нiкого не дивувало, бо iберiйцi давно вже звикли до жорстокого свавiлля фалангiстського уряду, який, боячись народу, вiдгороджувався вiд нього шерегами вимуштруваних, вiдгодованих полiцаїв i жандармiв. А на сьогоднi був призначений великий вiйськовий парад, що його приймав сам каудiльйо, генерал Фернандес в оточеннi всього свого почту. Ось чому головна магiстраль, уздовж якої мусили проходити частини, Авеню-дель-Прадо охоронялися ще пильнiше, нiж завжди. Тут були розставленi найвипробуванiшi жандарми та агенти полiцiї. Вздовж мостової, вiддiляючи її щiльною живою стiною вiд широких тротуарiв, стояли цепи фалангiстiв у чорних сорочках з золотими нашивками. А далi на пiвнiч, ближче до майдану Кастелара, охоронцiв було ще бiльше: адже там, на балконi великого будинку, розташувалися пихатi, прикрашенi цiлим розсипом орденiв генерали, i серед них - сам каудiльйо Фернандес, повновладний диктатор пригнобленої країни.

Маленькими чорними оченятами, що пiдозрiло виблискували з-пiд позолоченої каски, Фернандес вглядався в те, що вiдбувалося на майданi, зрiдка проводячи рукою в бiлiй рукавичцi по своїх чорних вусах. Час вiд часу вiн кидав убiк якесь зауваження - i його вiдразу шанобливо занотовували ад'ютанти: кожне слово диктатора, хай невиразне, хай пустопорожнє, мусило бути навiки закрiплене для iсторiї, як мудра, незаперечна iстина, обов'язкова для всiх.

Так само час вiд часу Фернандес пiдносив угору руку, лiнькувато вiтаючи вiйськовi колони. I тодi, враз виконуючи команду пильних агентiв, що уважно стежили за найменшим рухом диктатора, по широкому майдану прокочувалися старанно завченi вiтальнi вигуки:

- Еввiва каудiльйо!

- Слава Фернандесу!

- Хай живе великий Фернандес!

Словом, усе вiдбувалося, як i завжди пiд час парадiв, за заведеним раз i назавжди суворим порядком, який затискував найменший прояв живої думки, живих почуттiв, замiнюючи їх завченими вiтаннями i славослiв'ям.

Пройшла вже пiхота, слiдом за нею завзято прогарцювала кавалерiя, рушили, нарештi, механiзованi частини - самохiднi гармати i танки. Репродуктори, що весь час вихваляли фалангiстськi вiйськовi частини, аж захлиналися вiд казенного захоплення.

- Погляньте на цi чудовi гармати i танки, iберiйцi! - лунав уже захриплий голос з репродукторiв. - Погляньте, i ваше серце радiтиме! Хiба зможе хто спинити залiзну ходу цих могутнiх машин, керованих надiйними руками смiливих фалангiстських воїнiв? Вони натхненi iм'ям великого Фернандеса, вони несуть це священне iм'я в своїх серцях,- хто й коли змiг би спинити їх?..

- Звiсно, з цiєї чиновної публiки - нiхто, - крiзь зуби тихо сказав своєму сусiдовi невисокий кремезний чоловiк у натовпi. Сусiда подивився на нього, але промовчав.

- Звернiть увагу, iберiйцi, як упевнено посуваються цi важкi танки, який м'який їх потужний рух, - захлинався голос з репродукторiв.