Деніел Кіз - Доторк

– Я не плачу. Якщо думаєш, що мене можна до цього довести, краще забудь. Цієї науки мій старий мене добре навчив. Якщо ти не проти, я в душ перед вечерею. Холодний душ, щоб охолонути.

Коли він виходив з ванної, задзвенів телефон, відповіла Карен.

– Це Макс Праґер, – гукнула вона. – Сказати йому, що ти передзвониш?

– Ні, я з ним поговорю. – Барні вийшов із ванної, обгорнутий рушником, і взяв слухавку. – Максе, привіт. Слухай, що ж там сталося?

– Вибач, не мав можливості зв’язатися з тобою в Центрі, – заговорив Макс. – У нас трапилася невеличка аварія, – нічого особливого, – і я мусив затриматися довше. Я тебе завтра підберу.

– А я чув, що ти герой.

– Хто тобі таке сказав?

– Та ходять чутки. Ну, а це правда? І чи та штука могла розповсюдитися?

На коротку мить запала тиша.

– Слухай, Барні, я ж кажу: нічого такого, – озвався Праґер. – Невеликий розлив, про все подбали, це звична процедура. Реальна небезпека буде, якщо чутки розповсюдяться. Люди панікувати починають, коли чують слово «радіація». Повір мені на слово: усе чисто. Ніхто не постраждав, нічого з будівлі не розповсюдилося. Такі невеличкі випадки трапляються завжди, коли маєш справу з ізотопами. Ясно? Я тобі все завтра розповім.

Карен запитально дивилася на нього, коли Барні повісив слухавку.

– Герой?

– Невелика аварія в будівлі відділу досліджень, – відповів Барні. Вирішив не згадувати про радіацію, боячись, що її уява все роздує й перекрутить. – Макс каже: нічого страшного. А тепер до важливих питань. Як щодо вечері? Я вмираю з голоду. Підемо кудись?

– Я замовила трохи китайської їжі, – сказала Карен. – Чоу-мейн 5 5 Китайська страва – підсмажена локшина з овочами, м’ясом чи морепродуктами. , яєчні рулети й реберця-барбекю. Мартіні в холодильнику, вже змішане, а склянки в морозилці.

Карен подивилася на нього вже м’якше. Під час медового місяця вони замикалися в мотельних кімнатах з китайською їжею та мартіні й проводили там п’яні пікніки. Барні знав, як сентиментально вона до цього ставиться, і розумів, що це пропозиція примирення. Пішов по напої й налив їм обом по склянці.

– Вибач, маленька, – сказав він, дзенькаючи склянками на знак тосту. – За нас.

– І ти мені вибач. За нас.

Барні сів біля неї на ліжку й поцілував.

– Що це ти робиш? – Вона його відштовхнула. – Ану накинь той рушник назад.

– Ну що вже?

– Тебе не я цікавлю. Ти просто затятий азартний гравець.

– Ти про що?

– Це все той годинник. Тебе цікавить лише рулетка на дітей. Не я.

– Та ну тебе, це ж маячня. Я люблю тебе. Годинник з цим ніяк не пов’язаний.

– А мені звідки знати?

Він трохи подумав, тоді потягнувся та обернув годинник циферблатом до стіни.

– Ти про який годинник? – сказав, роззираючись навколо. – Не бачу ніякого годинника.

Карен писнула від задоволення.

– Оце вже краще. Нема ніяких годинників і календарів. Нічого цього нема, коли ми разом.

Барні потягнувся до неї, але вона знову його відштовхнула.

– Ну а тепер що?

– Їжа. Ти ж голодний.

– Уже ні.

– Тобі потрібно буде берегти сили.

Він прикинувся шокованим.

– Господи, що це в тебе на думці?

Вона кинула в нього подушку, яку він обійняв.

– О, кохана Міртл, моя дружина звела нас разом – кинула тебе в мої обійми.

Карен запищала, відібрала в нього подушку й кинула її в інший бік кімнати.

– А ще ж моя найкраща подруга, – вигукнула вона. – Це завжди саме найкраща подруга – та, якій довіряєш.

Барні обійняв її, Карен затихла.

– Ой, Барні, я спробую змінитися для тебе, – прошепотіла. – Справді спробую. Буду така, якою ти накажеш бути. Я люблю тебе.

Барні шалено поцілував її й узявся пестити, але Карен знала, що це все силувано. У голові в нього було щось інше. Вона це відчувала. Хоч би що то було, від цього її охопило холодне відчуття, що ще один клин розвів їх далі одне від одного.

Наступного ранку Карен покликала його до телевізора, бо там показували репортаж про випадок у Центрі. Барні підійшов саме вчасно й побачив Макса Праґера, який потискав руку президентові «Нешнал моторз».

«…і завдяки бистрому розуму й негайним діям містера Праґера ймовірний нещасний випадок колосальних масштабів вдалося швидко взяти під контроль. Я хочу запевнити жителів міста Елджина й наших сусідів з Детройта, що радіоактивні матеріали не вийшли за межі лабораторії. Містер Праґер поставив безпеку інших вище за свою. Опромінившись значною дозою радіації, він запобіг поширенню радіоактивних матеріалів і відвів катастрофу. Повторюємо: жодна часточка радіоактивного пилу не вийшла за межі лабораторії. Місце аварії швидко й ретельно очистили спеціалісти з Центру. Жодної загрози не…»