Олександр Бугай - Замах на Селену (Збірка)

— Для них не проблема послати нам своє вітання, — відповідає лектор так, наче він тільки вчора звідти, — нам треба лише уявити ось що. В кожний відрізок часу наш час із їхнім несумісний. Вони в цю хвилину можуть бути за тисячу літ попереду, або ж настільки позаду. Це по-перше. По-друге, шукати своїх родичів чи друзів у велетенській Книзі Всесвітнього Часу дуже копітка робота. Та й невдячна. Справа в тому, якщо хтось із них і знайде будь-який наш день, а в ньому свого колишнього друга чи родича, йому з ним розмовляти не буде про що. Ця зустріч буде скучною і безплідною. Пришелець з Дивосвіту бачить майбутнє кожного із нас до найменшої деталі. Він бачить наші злети і падіння, які рано чи пізно збудуться, сьогоднішні і завтрашні помилки, наші наміри добрі і злі, наші найпотаємніші думки, наші муки совісті і фізичні муки, розчарування, безплідне честолюбство і навіть нашу смерть. Поставте хоч на мить себе на місце мешканця Дивосвіту і ви зрозумієте, як вам буде прикро стояти поруч з рідною людиною, яку бачиш наскрізь, знаєш, шо вона думає, що з нею відбудеться через хвилину, годину, завтра, через рік. Ось чому вони і не подають про себе ніяких сигналів. Ми для них нецікаві, бо обмежені і — смертні.

І тут я знову наважуюся запитати:

— А чому б мешканцю отого Дивосвіту не допомогти близькій людині у нашому світі? Наприклад, уникнути передчасної смерті, не тієї, що записана в генах, а трагічної, яка трапиться від нещасного випадку, і яку вони уміють передбачати? Адже їм це зробити неважко?

— На це я дам таку відповідь, — сказав незворушно лектор. — Протягом останніх тисячоліть зустрічі мешканців Дивосвіту із чрмлянами неодноразово відбувалися. Вони продовжуються і досі. Деякі наслідки цих зустрічей увійшли в історію чи в легенди, як незрозумілі явища, близькі до дії божественного промислу.

Поява зцілителів — це теж є одним із прикладів, коли мешканні Дивосвіту, перегортаючи Книгу Всесвітнього Часу, натрапляють на відрізок нашого земного часу, і, вибравши в ньому симпатичного землянина, вселяють у нього ту чи іншу надприродну силу. Наприклад, звичайна людина раптом починає відчувати в собі можливості виліковувати безнадійно хворих простим доторком пуки. Або починає бачити людину наскрізь з усіма її болячками. Є такі, що раптом набувають здатності вгадувати наше минуле чи майбутнє, або ж на відстані читати думки.

Для цього мешканці Дивосвіту вибирають таких людей, які мають, сильну волю, трудолюбивих, кришталево чесних і з повною відсутністю честолюбства. Вони мусять відтепер слугувати нещасним землякам, взамін для себе нічого не вимагаючи, і навіть не помишляти про якусь винагороду.

Скажу відверто, мешканцям Дивосвіту знайти таких особистостей на нашій Землі зовсім не важко, і вони це роблять, але тільки для» вселюдського блага. Додам, що дивосвітяни, зробивши подібну послугу, тут же поринають у течію свого часу, який відмінний від нашого, і втрачають будь-який контроль за наслідками своєї роботи. Таким чином, їхні обранці, залишені тут самі на себе, продовжують діяти так, як підказує їм сумління і започаткована від батьків душевна доброта.

Лектор замовк.

— То при чому тут Немізіда? — не вгаваю я.

— А при тому, що поява органічного світу на Землі — не справа її рук. Вона започаткувала перші біологічні види живого, перекинувши їх через Космос на Землю, а потім слідкувала за їх розвитком. Вона провокувала мутантні зміни до тих пір, поки на Землі виник Розум, спроможний переінакшувати світ. Вона створила систему зв’язків із Дивосвітом через Бермудський трикутник і море Диявола для того, щоб людство не вигибло в тяжкі епохи епідемій і мору. Пам’ятаєте, колись вимирали міста і села від холери та чуми? І раптом появлялися серед конаючих люди, яких ця хвороба не чіпала І хоронили загиблих, а самі продовжували рід людський. Це і є наслідки зв’язків із Дивосвітом.

У залі вкотре запанувала тиша. Березень продовжував ходити по подвір’ю. Вітерець і далі постукував у шибки забрунькованим віттям. Сріблясті хмари пливли по голубому обійстю неба десь за горизонт. А, може, у Дивосвіт? Тм услід дивилося широкою таємничою посмішкою веселе сонце.

Лектор порушив мовчання:

— Через тисячу двісті років знову у нашому небі появиться революціонерка. Що на цей раз вона принесе нашій старенькій планеті? Якої сили має стати катастрофа, викликана її появою? Чи не покладе вона знову голубу подругу на лопатки І примусить полюси змінити свою адресу? І розтануть тоді крижані панцири, і настане світовий потоп, і розвалиться тоді озонний щит, і вдарить по тім’ю всього живого радіація. Хто ж після всього цього залишиться живим? Може, хтось із вас відповість на ці запитання?