Олександр Бугай - Замах на Селену (Збірка)

Арсен уже пасивно сприймає їхні експерименти. Майбутнє тепер його мало турбує. Тим більше, що рибохвості, маніпулюючи над ним руками, до нього навіть не доторкуються. Це щось подібне до магічних заклинань з розмахуванням руками довкола тіла. Він уже нічому не дивується, ніщо його не цікавить, він готовій померти і всяка повільність на шляху до небуття його тільки дратує. Його навіть перестало цікавити, що він їсть, який сьогодні День, що робитиме завтра.

В монотонному напівсні, напівмаренні минали дні і місяці. Він втратив будь-яку міру часу. І раптом появляється Арі. Вона сувора і непідступна.

— Збирайся додому, — сказала і поклала до ніг акваланг.

Арсен не вірить щастю, яке знову принесла Арі. Чи не сон це? Несміливо, шпортаючись, ступає до Арі, щоб подякувати.

Арі стоїть, наче видовбана з каменю. Тільки очі повні, давнього блиску. Змахнув рукою на прощання і кинувся вниз, у воду, у своє визволення, у країну сонця і вітрів.

На березі його підхопили дужі молодики у матроській формі і понесли на судно. Арсен сам не зміг ступити ані кроку. Він розучився ходити.

В каюті відчув — чогось йому бракує. Покликав лікаря. Той нічого підозрілого не знайшов, хоча Арсенові щось здавлює груди. Просить оглянути детальніше. Коли роздягнули, крик здивування прокотився по кораблю.

— Людина-риба!

Людина, яка серед білого дня випливла із морської глибини, на ногах має плавники.

Корабельний медик розвів руками.

— Подібного явища в медицині не спостерігалось. Можна подумати, що кінцівки перетворюються в плавники спонтанно, тобто самовільно, ізсередини.

Команда корабля юрмиться біля дивовижного знайди. А він лежить і задихається. На кораблі неймовірна спека. Арсен попросив облити його водою. І коли це зробили, полегшено зітхнувши, сказав:

— На превеликий жаль, мені зараз бракує моря. Прошу вас, винесіть мене на берег.

Арсен зрозумів, що підводна цивілізація без його згоди, шляхом сильної екстрасенсорики, зробила його мутантом. Рибохвості використовуючи дію біоенергетичного поля, не лише спровокували переродження кінцівок у плавники, а і перетворили його шкіру в орган дихання водою.

Відтепер він мусить замінити стихію повітря на стихію моря. Він має втретє повернутися в царство підводних дзвонів і уже назавжди.

Екіпаж корабля виніс Арсена і поклав на березі моря. Налетіла хвиля і огорнула водою людину, що задихалася від спеки. Арсенові зробилося легко і вільно. Він змахнув руками і пірнув у морське лоно.

Випірнувши під куполом підводного дзвону, побачив Арі, що сиділа на його ложі. Вона його чекала.

Арі відчувала кожен крок Арсена там, на суші, і тривожно стежила за його поведінкою. І лише тоді, як Арсена обняла морська хвиля, Арі заспокоїлася.

Арсен не виходить з ополонки, він, похитуючись у воді, як це вона робила в перший день їхньої зустрічі, жде, що вона скаже. Вона довго мовчить, потім простягає руку. Арсен притискає її до своїх вуст і каже:

— Твоє плем’я забрало в мене сонце. Ти заміниш мені сонце?

Коли він появився вперше, нам не вірилося, що почуємо щось путнє, таким пересічним видався цей лектор з товариства «Знання».

Він же, відчувши нашу настороженість, запитав:

— Хто з вас не знає, яким чином Ціцерон став знаменитим оратором у Древньому Римі? — І, не чекаючи відповіді, продовжив. — Коли б не він із своєю упертістю в досягненні мети, ваш слуга не стояв би оце зараз перед вами.

Такий вступ лектора нас заінтригував, а я подумав: «Невже оцей непоказний сутулуватий чоловік теж тримав за щелепою каміння, щоб стати красномовним?».

Ми прискіпливо вслухалися в його вимову, бо націлив на це нашу увагу, але ніяких дефектів не виявили.

Він не став за трибуну, як це роблять здебільшого статечні лектори, а пішов поміж рядами крісел і, розмірковуючи вголос, щоразу звертався до слухачів з несподіваними запитаннями.

Спочатку це нас знічувало, та ми швидко звикли до такої, методики, бо виявилося, що він і не домагався відповідей.

Пізніше вияснилося, то і Ціцерон, і всі оті запитання були своєрідною манерою відволікати нас від сторонніх думок, а то і самовдоволеного дрімання.

Дрімати нам не довелося. Лектор настільки заволодів нашою увагою, що ми намагалися не пропустити жодного його слова.

— Немезіда — це зоря-блуканка, яка періодично з’являється в межах Сонячної системи, — так почав наслідувач Ціцерона. — Стародавні греки її називали зорею Помсти. Як ви гадаєте, вони уже тоді щось про неї знали?