Микола Руденко - Син Сонця — Фаетон

— Чому? — допитувався Микола.

— На Марсі дуже мало кисню. Наявність води, кисню і сонячного тепла — ось чим зумовлюється спорідненість живого світу на різних планетах. А відстань поміж ними не відіграє ніякої ролі. Відстань має значення лише з точки зору взаємовпливу живих світів. Одна планета розвиває свій живий світ раніше, інша — пізніше.

— Я не розумію одного: чому треба уявляти мислячу істоту лише в формі людини? — запитав Микола.

— Цілком можливо, що є й інші форми. Але й на тих планетах, де працюють вчені з Материка Свободи, вони мають справу з людиноподібними істотами. Це, мабуть, найдоцільніша форма для розвитку розуму. Більшість тварин мають по чотири кінцівки. Так є на Землі, так було й на Фаетоні.

А тепер уявімо: яка тварина здатна піднятися на задні кінцівки, щоб звільнити передні для роботи? Очевидно, для цього мусять бути відповідні пропорції тіла — спини, тулуба, шиї, голови. Чи не так?.. Якщо пропорції тіла не дозволяють тварині вільно триматися на задніх кінцівках, вона назавжди лишиться чотириногою. Про те, щоб прищепити їй розум, не може бути й мови… Отже, коли ми починаємо шукати доцільних пропорцій, то, хочемо чи не хочемо, але знов доводиться повертатися до людиноподібної істоти. Розумієш мене, Акачі?.. — батько зніяковіло поглянув на Рагуші, який теж уважно його слухав. — Пробач, командире! Я захопився. Це моя улюблена тема. І моя мрія. Я ще в дитинстві мріяв потрапити на Материк Свободи, щоб разом з їхніми вченими…

— Що тобі заважало? Пального не вистачило? — в'їдливо спитав Рагуші.

— Втечу з батьківщини я вважав би для себе ганьбою, — сумно відповів батько. — Але, дуже прошу, розповідай далі. Я дещо знаю про Атлантиду, а він, — кивнув батько на Миколу, — знає дуже мало. Їм усе подавалось у викривленому вигляді.

Рагуші пильно глянув на Ечуку.

— Чому ти промовчав про Юпітер?..

Ечука трохи зблід.

— Дуже прошу…

Сталося незрозуміле замішання. Миколі здалося, що батько ховає від нього якусь велику таємницю.

— Юпітер? — перепитав Микола. — Хіба на Юпітері є життя?

Батько мовчав. Рагуші обернувся до Миколи.

— Не все відразу, хлопче! Існують речі, про які фаетонцям краще не знати.

Що це означає? Під час великих протистоянь Юпітер був на фаетонському небі найбільшим небесним тілом. Він поступався яскравістю тільки перед супутниками Фаетона.

Але ж супутники — то свій домашній світ. А Юпітер — незрівнянний титан! Та Микола ніколи не чув, щоб на цій велетенській планеті було життя. На Юпітері панує така холоднеча, що замерзають навіть гази. Як же там могла зародитися жива клітина?..

Тим часом Ратуші продовжував розповідь.

— …За високими мурами, що оточують Палац Безсмертного, жерці спорудили велике приміщення з відповідним повітрям, — не менше, ніж Палац Бумерангів! — де під наглядом Єдиного вирощувались люди, які вже не були фаетонцями. Жоден із них не знав ні батька, ні матері, бо практично батьків і матерів у них не було. Хоч вони й були схожі на нас, але відчували себе неповноцінними, бо за стінами свого приміщення не могли ні жити, ні дихати.

Жерці змалку їм втлумачували, що їхній творець — Всевишній. Ті, хто заходить до їхнього приміщення з прозорою кулею на голові, також безсмертні, як і сам Бог-Отець. Вони — його найкращі слуги, і кожне їхнє повеління — повеління Бога-Отця…

Таким чином ще на Фаетоні було створено армію охоронців, слуг і рабів-будівельників, які потім на Атлантиді під керівництвом жерців споруджували перші храми. Пізніше почали переселяти на Атлантиду фаетонців-каторжан.

Слід пам'ятати, що земні раби Всевишнього вирощувались на Фаетоні у цілковитій таємниці. Про це знали тільки найвідданіші слуги Єдиного. Так само ніхто із фаетонців не знав про їхнє переселення на Атлантиду. Обслугу космічних кораблів, яка здійснювала це переселення, було потім знищено за наказом Безсмертного.

Отже, можна собі уявити, що мусили відчувати фаетонці-каторжани, потрапивши на Атлантиду! Вони застали там величні храми, які не поступалися перед фаетонськими, і сотні рабів, створених волею Всевишнього.

Кожен фаетонець-каторжанин для такого раба ставав одразу богом, а жерці трималися з каторжанами майже як із рівними. Вражені всім побаченим, фаетонці забували про своє бунтарство, визнавали могутність Безсмертного і дуже швидко звикали до становища молодших богів. Так на Атлантиді створилася панівна верхівка. Її очолювали вчені-жерці. На один щабель нижче стояли колишні каторжани. Ще нижче — віддані слуги, які поступово перестали бути рабами і також усвідомили своє «божественне» походження. Це передалось і їхнім нащадкам. А раби…