Микола Руденко - Син Сонця — Фаетон

Миколі запам'яталося обличчя скотаря. Якимись невловимими рисами воно нагадувало обличчя Ечуки-батька.

До приміщення, де жив Лашуре, повернулися без особливих пригод. Зачинивши двері, Лашуре сказав:

— Спостережники передали, що нами почали цікавитись на контрольному пункті. Мені, правда, вірять, але я не маю права зловживати цією довірою.

— Вони сюди не прийдуть з обшуком? — спитав Чаміно, який боявся за винахід — адже на нього покладалися найбільші надії. — Карликів я не боюсь. Це тупі, неосвічені люди. Вони нездатні відрізнити звичайного ліхтарика від шахо. А прислужники храмів так далеко не ходять…

Микола поцікавився у Лашуре:

— Хіба шахо контролю не чують, коли розмовляти пальцями?.. Адже люди все одно мислять словами…

— Так, — погодився Лашуре. — Але груповий контроль здебільшого здійснюється за допомогою вловлювачів звуку. І тільки час від часу проміння шахо спрямовується на якийсь окремий мозок. У такому разі мову пальців не сховати. Трапляється це лише тоді, коли якась людина викликає підозру.

Пригнічена всім побаченим, Лоча мовчала. Тепер вона до кінця зрозуміла брата. А Микола дивився на неї, думаючи: «Лочо! Лочо! Ти не байдужа до людських страждань. У тебе велике, шляхетне серце».

Коли всі трохи перепочили, Чаміно звернувся до Миколи:

— Тепер ми поговоримо про те, заради чого сюди прибули.

Вигляд у нього був суворий, і в голосі звучала твердість.

— Хіба ми не говорили? — здивувався Микола. — Все, що ти мені показав, Чаміно… Повір мені — я готовий…

Чаміно поклав руку йому на плече.

— Знаю, Акачі. Коли б я цього не знав, я б тебе сюди не привів. Але я знаю також те, чого не знаєш ти. Тобі не можна більше виходити звідси… Лашуре влаштує тебе в безпечному місці. Ми будемо часто зустрічатися. — Потім звернувся до Лочі. — Акачі не почуватиме себе самотнім, правда?..

Для Лочі це також несподіванка. На її обличчі знову з'явився рум'янець — так було завжди, коли вона хвилювалась.

— Навіщо йому тут залишатися? — з тремтінням у голосі, яке вона не могла подолати, запитала дівчина.

— Так треба. Ми повинні вберегти Акачі. Зберегти для боротьби. А ще тому, що він — наш друг…

Чаміно розповів те, чого не знав Микола, бо Ечука-батько не хотів, щоб син був свідком розмови з Єдиним, і через те відіслав його на Дзеркало Швидких Ніг.

Коли Микола вийшов на вулицю, Єдиний сказав:

— Раб божий Ечуко! Я призначив тебе своїм радником тому що в тобі найкраще проросло зерно розуму, яке я, твій Всевишній кидаю в череп кожної людини. Але не в кожному черепі те зерно знаходить плідний ґрунт… Ким був твій батько? Як твій дід і прадід, він жив серед безсловесної тварі. Ти б, Ечуко, жив так само, коли б я не помітив, що в тобі зріє моє зерно. Як же ти віддячив за це Єдиному Безсмертному? Ти вкладаєш у череп своєї молодшої плоті єретичні думки. Схаменись, Ечуко! Повернись у лоно боже і поверни свого сина.

— Я завжди служив істині, Отче. Вона для мене святіша, ніж моє життя. Сьогодні істина живе не під твоєю десницею, Всевишній. Вона сьогодні там, на Материку Свободи. Я знав, що ти мене скараєш. Я готовий прийняти смерть за те, що вважаю істиною. Але прошу тебе — відпусти мого сина на Материк Свободи!..

— Ні, єретику! — прогримів металевий голос Єдиного. — Я не дам тобі легкої смерті. Я не відпущу твого сина на Материк чорних пороків, який підбурює мене вчинити страшний суд над гріховним людством. Ти разом зі своїм сином полетиш туди, де панує пекельна спека і така задуха, що ти благатимеш у мене хоч ковток рідного повітря! Я його посилатиму тобі один раз на оберт. Посилатиму рівно стільки, щоб ти не міг жити і не міг померти. І тоді я, зрештою, почую твою молитву, боговідступнику!..

Отвір у стіні, де стояв Безсмертний, раптово зник. Натомість з'явилася площина, вкрита блакитним мерехтінням. Потім і вона зникла, перетворившись на звичайну стіну.

Кілька секунд горіла яскрава пляма в центрі стіни, що, поволі звужуючись, теж незабаром зникла.

В ту ж хвилину в кабінеті Ечуки з'явилися прислужники Єдиного, зодягнені в чорні плащі. На грудях у старшого сяяла велика шестикутна зірка. Він сказав:

— Боговідступнику Ечуко! Віддай нам свій плащ і шахо. Віднині ти втрачаєш на них право.

Вислухавши розповідь Чаміно, Микола довго мовчав, далі з мимовільною недовірою звернувся до товариша:

— Але ж ми разом були на Дзеркалі Швидких Ніг. Потім одразу полетіли сюди… Звідки ж тобі відомо про їхню розмову?