Михайло Успенський: Зміїне молоко

— Не все, — сказав Корній. — Далеко не усе.

— Операція готувалася довго, Корнію Яновичу, майже половину мого життя. Вельмишановний пане Яшмаа, перебуваючи у вашому гостиннійшому будинку, я не гаяв марно часу. У ті дні, коли ви надовго покидали вашу резиденцію, мій напарник, ваш любий Данґ, за допомогою особливого коду будив у мені полковника алайської контррозвідки, і я з головою занурювався в океан інформації, яку мені люб’язно надавав БВІ.

Яшмаа нічого не сказав, тільки дивився на герцога світлими прозорими очима.

— Звісно, я й не намагався осягнути все, — продовжував герцог. Він піднявся з-за бюро й почав ходити по кімнаті, поскрипуючи високими десантними черевиками. — В основному мене цікавило прогресорство й Прогресори. Історія, методи, імена. Зміїне молоко, пане Корнію! — він несподівано зупинився й викинув руку в бік крісла. — За кого ж ви нас уважали? Якщо вже неосвічений дон Реба здогадався про… скажімо так, не зовсім звичайне походження Румати Есторского, невже контррозвідка країни, яка століттями вела війну, не засікла б ваших людей? Цей номер з успіхом пройшов у вас на Саракші з його своєрідною теорією світобудови, але на Ґіґанді гіпотеза про населеність інших світів існує вже п’ятсот років! А легенди про те, що людина впала на поверхню Ґіґанди з небес — і того довше!

— Це преамбула? — ввічливо поцікавився Корній.

— Це пиздець! — гаркнув герцог. — Усьому вашому прогресорству й всесиллю. Даруйте, пане Корнію, що я так прямо, по-солдатському, але, справді, ви мене виводите з себе своєю показною байдужістю.

Отже, п’ятнадцять років тому ми вперше зареєстрували приземлення вашого «привида». Нам дуже пощастило, ми навіть зняли його на кіноплівку. До речі, ми знаємо, що в момент приземлення «привид» на якийсь час стає беззахисним, і будь-яке хлопченя з ручним ракетометом… Але ми не поспішали. Після першої, на диво невдалої спроби заарештувати вашу людину, ми ці спроби негайно припинили й обмежувалися тільки стеженням. Кваліфікованим стеженням, пане Корнію! Без «топтунів» і підслуховуючих пристроїв!

— Невдала спроба — це Павло Прохоров? — хрипко спитав Корній.

— Цілком правильно. Він же великий винахідник і володар автомобільної імперії Ґран Ґуґ. Ви покірно проковтнули нашу офіційну версію про загибель його особистої яхти під час шторму, а тіло було настільки знівечене об прибережні скелі, що впізнати його не було ніякої змоги, до того ж сім’я поквапилася з кремацією — з нашої, зрозуміло, подачі.

— Жалко Пашу, — сказав Корній. — Для нас це була велика втрата.

— А нам, думаєте, не жаль було? Адже Ґран Ґуґ тоді фактично врятував герцогство від неминучої поразки, саме його дизельні вантажівки дозволили здійснити швидке перекидання військ… Зате ми переконалися, що фізичні можливості землянина, та ще підготовленого, набагато перевершують такі у звичайного мешканця Ґіґанди. І не сіпалися, а готували свою операцію «Підкидьок»…

— Отже, вам і ця історія відома, — кивнув Корній.

— Авжеж. У БВІ не було секретів від Данґа. Погодитеся, що наш майор геніальний. Отже, під час операції «Підкидьок» загинули десять наших агентів, багатьом з яких я й нігтя був не вартий. І лише у двох випадках ви клюнули. Ми поставили на вашу людяність — і не помилилися. Ви притягнули двох маленьких, вмираючих дракончиків у своє гніздо, а дракончики виросли… І зовсім не було потреби мені — тобто Ґаґу — бити бідолаху майора, це вже він сам придумав для більшої переконливості, але ви й так нічого не підозрювали. Дикуни з дикої планети, які постійно вбивають один одного — от як ви про нас думали…

— Я слухаю, слухаю, — сказав Корній.

— Між тим дикуни — я маю на увазі алайців — і вижили ж бо завдяки розвідці й контррозвідці. Ще при моєму прадідові було перейнято в тубільців Архіпелагу ментальний прийом, нині відомий як «два в одному». Інакше Імперія давно роздавила б нас. Але ми заздалегідь знали їх оперативні плани й успішно підкидали їхній агентурі дезінформацію. Шановний пане Корнію! Ви, Прогресори, лише гралися в розвідників, тоді як для нас це був спосіб існування. Єдино можливий спосіб. Тому не дивуйтеся й не ображайтеся, що вас переграли. Ми не могли не переграти вас…

— Я вас зрозумів, — сказав Корній. — В яких умовах знаходяться заручники і як вам удалося…

— О, це було досить просто. Оскільки наша служба мала в розпорядженні вже повні списки ваших людей, ми організували так звану епідемію й провели так звану вакцинацію… Я прихопив у лазареті у вашого люб’язного доктора упаковку снодійного, і наші фахівці зуміли його синтезувати… Ви багато чого не знаєте про нас, друже Корнію. Отже, заручники. Усі вони, у тому числі й ваш син, знаходяться в доброму здоров’ї. Поки що. І здоров’я це цілком і повністю залежить від того, чи домовимося ми з вами. Шукати їх не намагайтеся — аварійні передавачі, вибачте, вилучено. Нашим хірургам, звісно, далеко до ваших, але чималий військовий досвід…