Георгій Ґуревич - Охайність розуму

І раптом телефонний дзвінок. Касирка видавництва. Запитує, чи все він отримав правильно.

— Тобто до копієчки.

— Ви перевірили?

— Навіть не я перевіряв. Ощадкаса перевірила. — Вийняв книжку, прочитав запис для переконливості.

— Ну тоді добре.

І, тільки-но поклавши трубку, батько ляснув себе по лобі. Адже в пачках лежали синенькі папірці — п’ятикарбованцеві. Отже, тисяча карбованців у двох пачках, а не дві.

Виходить, що видавнича касирка помилилася, вважаючи, що платить правильно, подумки передала йому свою впевненість, а він, зберігши цю впевненість, вселив її приймальниці ощадної каси. Три людини помилилися. Навряд чи це випадковість.

Здивувавшись, Вікентьєв почав підбирати подібні випадки, випитував, вичитував. Незабаром склалася значна картотека.

Ось приклади, вибрані навмання:

«227. В. А. — колгоспниця з Кустанайської області. Під ранок, спросоння, почула голос сина: «Мамо, рятуй!» Прокинулась, навіть у двір вибігла — нікого! Тільки через два дні дізналася, що син її мало не потонув у той самий час. Відлига була, ризикнув машину гнати по льоду, провалився, мало не затягнуло під лід.

228. В. П. — молодик із Вітебська, уві сні почув слова своєї подруги: «Все тлін, Володю!» Юнак був так вражений виразністю цих слів, що зібрав друзів і склав протокол про те, що такого-то числа і т. д. Через деякий час дізнався, що подруга померла від тифу в Петрограді (у 1918 році справа відбувалася). Перед смертю вимовила ці самі слова.

229. Шістдесяті роки. Є., письменник, взимку приїхав на дачу, збирався відпочити кілька днів. Раптом відчув непереборне бажання повернутися. Розігрів воду, залив, завів машину, в мороз і заметіль гнав сотню кілометрів, ледве руки не відморозив. На порозі кинув дружині: «Що трапилося?» Вона відповіла розгублено: «Звідки ти знаєш? Я завтра хотіла дати тобі телеграму». Мати у нього потрапила під трамвай.

230. К. В. — завідуюча магазином. Брат і батько в неї загинули на фронті, чоловік зник безвісти. Стверджує, що відчувала всі біди, але про чоловіка не турбувалася — відчувала, що він здоровий. Так воно й було: чоловік перебував у партизан…»

Юля все це старанно переписувала округлим бісерним почерком, поки не помітила, що в батька не так багато було оригінальних прикладів, більшість він запозичив у Васильєва, Кажинського та інших авторів книг по парапсихології.

Але потім вона знайшла зв’язку зошитів, озаглавлених «Роздуми», і тут уже постаралася відтворити кожну строчку.

«Чом би й ні? — писав батько на одній із перших сторінок. — Звідусіль чую, що думкопередача неможлива, антинаукова, неприйнятна для серйозної людини. Хочу розібратися для самого себе.

Має людина якусь матеріальну систему по імені мозок. Коли мозок працює — мислить, в ньому йдуть матеріальні процеси: хімічні, електричні та невідомі. Як годиться при всяких процесах, згідно з другим законом термодинаміки, відбувається витік енергії. При хімічних реакціях виходить тепло, при електричних — електромагнітні хвилі. Чи можна зареєструвати цей витік? В принципі можна. Чутливі прилади достатньої чутливості відзначать, що поблизу йде мислення. Антинауково? Поки що ні!»

На наступній сторінці:

«Що ж антинаукового в тому, що таку чутливість проявляє інший мозок? Багатьом машинам властива оборотність. Динамо й генератор однакові. Дай струм — динамо крутитиметься; перемкни й крути — отримаєш струм. Цілком грамотно припустити, що один мозок, думаючи, виділяє тепло та хвилі, а інший, отримуючи ці самі хвилі, виробляє подібні ж думки. Типова пара: генератор — динамо».

Надалі ця думка розвивалася:

«Коли машина працює інтенсивно, побічних явищ — тепла, блиску, гуркоту — куди більше. Логічно чекати, що побічне випромінювання мозку є найсильнішим при найінтенсивнішій роботі — авральній. Але мозкові аврали бувають при афектах, в хвилини люті, страху, коли організм мобілізується при смертельній небезпеці, щоб проявити чудеса спритності й сили. Смерть перед тобою — економити здоров’я не доводиться.

Що й відповідає прикладам. Найчастіше думкопередачу відзначають напередодні загибелі: «Усе тлін, Володю!», «Мама, рятуй, під лід потягнуло!»

Перед лицем катастрофи організм видає максимальну, небувалу потужність. Небувалу потужність може дати й сума зусиль. Екскаватор замінює полк солдатів з лопатами, полк солдатів може замінити екскаватор. Чи не в тому секрет настроїв натовпу, масових психозів, заразливості паніки або захоплення. Навколо тебе сотні горлянок кричать «ура», хвилі тріумфу приймає твій мозок…