Стефені Маєр - Стефені Маєр. Господиня

Коли закінчаться дощі, Джеймі переїде у кімнату Брандта й Аарона — займе там вільний куточок. Мелані з Джаредом виселили Джеймі до Іянової кімнати ще до мого переродження в тілі Пел — Джеймі вже не дитина, має розуміти.

Кайл заповзявся розширити вузьку ущелину, яка правила за спальню Волтеру, щоб коли пустеля знову висохне, все вже було готово до переїзду. Для одного там і так було достатньо місця, але Кайл не збирався жити сам.

Щоночі у гральній кімнаті Сонні скручувалася калачиком у нього на грудях, немов кошеня, що потоваришувало з велетенським собакою — з ротвейлером, якому воно цілковито довіряє. Сонні була з Кайлом завжди. Відтоді як я розплющила свої сріблясто-сірі очі, я ще жодного разу не бачила їх нарізно.

Кайл, здавалося, досі дивувався, ці неможливі стосунки просто збивали його з пантелику, і він не помічав довкола геть нічого. Він не облишив спроб повернути Джоді, але щоразу, коли Сонні тулилася до нього, Кайл пригортав її лагідними руками.

Ще до дощів у печерах не залишилося жодного вільного місця, тому я оселилася з Доком у лікарні, яка більше не лякала мене. Ліжка були не дуже зручні, проте мешкати тут виявилося цікаво. Кенді пам’ятала подробиці з життя Славної Пісні набагато краще, ніж зі свого; у лікарні тепер творилися дива.

По дощах Док більше не спатиме в лікарні. Вже першої ночі у гральній кімнаті Шерон без жодного слова перетягнула свій матрац до матраца Дока. Мабуть, її підштовхнув захват, який Док виявляв до цілительки, хоча я маю великі сумніви, що він узагалі помітив вроду немолодої вже жінки — його більше цікавили її феноменальні знання. А може, Шерон нарешті була готова все пробачити й забути. Сподіваюся, що так. Хотілося б вірити, що час здатен пом’якшити серця навіть Шерон і Меґґі.

Я також не збиралася затримуватися в лікарні.

Якби не Джеймі, можливо, наша вирішальна розмова з Іяном так ніколи б і не відбулася. У мене пересихало в роті, а долоні пріли на саму тільки думку про те, що ця тема колись таки спливе. А раптом мої відчуття в лікарні, раптом ті кілька неймовірних хвилин певності, яку я відчула, прокинувшись у новому тілі, були просто ілюзією? Може, пам’ять мене підводить? Я знала, що для мене нічого не змінилося, та чи можу я мати певність щодо Іянових почуттів? Тіло, в яке він закохався, і досі поруч!

Я очікувала, що Іяну буде важко, як і всім нам. Якщо нелегко навіть мені, душі, яка звикла до змін, як важко має бути людям?

Я щосили намагалася притлумити в собі ревнощі й бентежне відлуння любові, які я досі почувала до Джареда. Я не хочу цього і не потребую. Іян — це моє. Та інколи я ловила себе на тому, що витріщаюся на Джареда, — тоді я ніяковіла й червоніла. Я бачила, як Мелані іноді торкається руки Іяна — і раптом відскакує, ніби згадавши, хто вона насправді. Навіть Джаред, в якого не було причин для невпевненості, час від часу питально ловив мій збентежений погляд. А Іян… Ну звісно, йому мало бути найважче. Я це усвідомлювала.

Ми з Іяном були майже такі ж нерозлучні, як Кайл із Сонні. Іян раз у раз торкався мого обличчя і волосся, ми завжди трималися за руки. Та хто не реагує на це тіло таким чином? Хіба це не платонічні почуття? Чому Іян більше не цілує мене, як першого дня?

Можливо, він ніколи не зможе покохати мене в цьому тілі, незважаючи на те, яким привабливим воно здається всім навкруги.

Тривога важким тягарем лягла мені на серце тієї ночі, коли Іян переніс моє ліжко — я б таке важке ліжко сама й не зрушила — у гральну кімнату.

Вперше за півроку падав дощ. Люди сміялися й бурчали, розкладаючи мокрі матраци й лаштуючись спати. Я побачила Шерон із Доком і всміхнулася.

— Сюди, Вандо, — погукав Джеймі, прикликаючи мене жестом: Джеймі щойно примостив свій матрац поруч із матрацом Іяна. — Тут вистачить місця на трьох.

Джеймі був єдиний, хто ставився до мене майже так само, як і раніше. Він теж пам’ятав про мою фізичну слабкість, але ніколи не здавався здивованим, якщо я заходила до кімнати, і його не вражало, коли слова Вандрівниці зривалися з нових вуст.

— Вандо, тобі ж не потрібне ліжко, правда? Зуб даю, що ми всі троє помістимося, якщо зсунемо матраци докупи, — з цими словами Джеймі усміхнувся й, не чекаючи дозволу, стягнув мій матрац із ліжка. — Ти займаєш зовсім мало місця.

Джеймі забрав ліжко в Іяна й відсунув його у прохід, щоб не заважало. Тоді прилаштувався на краєчку матраца й повернувся до нас спиною.

— А, і ще одне, Іяне, — мовив він не обертаючись. — Я побалакав з Аароном і Брандтом. Напевно, я переїду до них. Хух, ото вже я втомився! На добраніч.