Зубков Борис & Муслин Евгений
Нiма сповiдь (на украинском языке)
Б.ЗУБКОВ, Є.МУСЛIН
Нiма сповiдь
1
"18 лютого 19... року. Крадiжка в бiблiотецi. Доктор Марiо Бетета, охоронець архiву в Нацiональнiй бiблiотецi, повiдомив нашому кореспонденту: сьогоднi вночi невiдомi злочинцi викрали алфавiтну картотеку винахiдникiв, зареєстрованих у патентовому вiдомствi за останнi п'ятнадцять рокiв. Двi скринi з iменними картками, вагою по тридцять п'ять фунтiв кожна, винесено через пролом у надвiрнiй стiнi мiж дванадцятою i першою годиною ночi, пiсля першого обходу чергового сторожа. Доктор Марiо Бетета нарiкає на мiзернiсть урядових асигнувань, якi не дають змоги створити в примiщеннi бiблiотеки надiйну сигналiзацiю. Злодiїв поки що не знайдено".
"21 травня 19... року. Вбитий пострiлом у серце сеньйор Убiко Хорхе. Вдiвець п'ятдесяти чотирьох рокiв, вiн жив самотньо у своєму будинку на Праса-ду-Комерсiо. Вбивство з особистих мотивiв - ревнощi, порушення шлюбної обiцянки тощо - майже неймовiрне. На думку експертiв, бiдолаху застрелили з гвинтiвки фiрми "Голланд i Голланд" з оптичним прицiлом. Уже пiсля смертi злочинцi старанно поголили голову трупа i змастили її якоюсь дуже пахучою маззю. Мета подiбних манiпуляцiй зовсiм незрозумiла i загадкова. Сеньйор Убiко Хорхе вiдомий своїми важливими iнженерними працями у хiмiчнiй промисловостi. Його останнiй винахiд, роботу над яким перервала смерть, мав би принести чималий прибуток фiрмi, цiнним фахiвцем якої був покiйний. У деяких завжди добре iнформованих колах вбивство сеньйора Убiко Хорхе пов'язують з надто загадковими зникненнями iще двох наших вiдомих винахiдникiв".
2
- Ради бога, гляньте, чи не йде по лiвiй алеї чоловiк у синьому плащi? У вас молодi очi, ви бачите далеко. Та не так, чорт забирай, не озирайтесь! Я навчу вас, як треба дивитись. Розглядайте хмари, дивiться вгору i повертайте, повiльно повертайте голову... Тепер один погляд, лише один, i навскоси... Ось так.
- Алея порожня.
- Отже, я можу двадцять хвилин передихнути. Я добре навчився слiдкувати за тим, що вiдбувається у мене за спиною. Тисячi засобiв. Годяться вiтриннi шибки, дзеркала перукарень, навiть полiрованi дверi. Особливо зручнi вiкна у вагонах пiдземки... Що я базiкаю. Не звертайте на мене уваги. Я просто хворий, так, хворий... Дивiться, дивiться. Чи нема поблизу полiцая з маленькими рудими вусиками?
- Ви боїтесь полiцаїв?
- Не всiх. Тiльки того, що з рудими вусиками. Вiн також один з тих. Що там чорнiє?.. Куди ви дивитесь... Он там, мiж двома кущами.
- Це всього-на-всього грати парку.
- Чи не стоїть за ними автомобiль?
- Якщо вас дiйсно переслiдують, то чи не краще залишати машину за рогом, а не виставляти її напоказ.
- Ви дитя. Так зручнiше стрiляти.
- Розумiю. У вас в кишенях увесь наявний золотий запас Нацiонального банку? У зливках чи монетами?
- Поганий жарт. А тепер iдiть, iдiть. Геть!
- А давно ви купили цю лавку, сеньйоре? Чому ви не повiсили на нiй плакат "Приватна пристань"?
- Якщо ви хочете пiдсмажитись на багаттi, розпаленому для iншого, лишайтесь.
- Я непогано боксую, i моя вага двiстi фунтiв. Я лишаюсь.
- Дякую. Очевидно, ваша шляхетнiсть простягається так далеко, що ви навiть не вимагаєте вiд мене нiяких пояснень?
- Мало тримати в руках пляшку, сеньйоре, треба ще її вiдкоркувати. Хоч про дещо довiдатись не завадило б...
- Кажуть, чорт, що набув досвiду, лiпший вiд недосвiдченого ангела. Те, що я на вас виллю, мiй юний друже, перетворить вас на дюжину чортiв. Чи не розлучитись нам, поки не пiзно?
- Сеньйоре, ви остерiгаєтесь чоловiка у синьому плащi? Вiн тут. Ховається за каштанами, що ростуть на тому березi ставка.
- Вони вимучили мене.
- Йдiть лiворуч, до виходу. Швидко! Я буду весь час позаду...
- ...Тепер ми спустимось по Руа-де-Прата в гавань.
- Я дав би перевагу провулкам.
- Руа-де-Прата схожа на базар. У натовпi легко загубитись. А не доходячи до гаванi два квартали, звернемо в провулок. Якщо вам так до вподоби провулки...
Вони йшли повз магазини, що нестерпно блищали дзеркальним склом, повз кафетерiї, що намагалися сховатись у рiдку тiнь пальм та олеандрiв. I хоч подув з моря бриз i провiтрив вулицю, спека спопеляла. На перехрестях, вiдкритих сонцю, полiцаї-регулювальники обливались потом у своїх мундирах з товстого сiрого сукна. Чистильники взуття поховалися глибше пiд строкатi намети. Мiсто плавало в розтопленому маслi жовтої задухи. Лише двоє випадково знайомих не помiчали спеки.
3
- Навiщо ви привели мене сюди? Останнiй поверх - це небезпечно. Вiрогiднiсть того, що заклики про допомогу почують сусiди, зменшується вдвiчi. Адже над нами нiкого нема, крiм тих, що люблять влаштовувати засiдки на горищах. I взагалi, це звучить неприємно - останнiй поверх, останнiй етап, останнiй шанс...
Читать дальше