Борис Зубков - Нiма сповiдь (на украинском языке)

- Ви цiлковитий псих. Здається, я даремно з вами зв'язався.

- Звичайно, даремно. Абсолютна iстина в останнiй iнстанцiї - даремно! Я даватиму вам одну пiлюлю за одною. Ось перша, гарненька, ароматна пiлюлька я обiкрав покiйника! Як вам таке сподобається?

- Скiльки ж монет вам поталанило витягти з його кишень?

- Я витяг найцiннiше - те, що було у нього в головi.

- Боюсь, сеньйоре, що ви запаслися безлiччю iсторiй. Краще я приготую повну каструльку кави, i ми побалакаємо не поспiшаючи. А то вашi слова стрибають, як зубцi пилки по залiзному дереву. Сюди нiхто не прийде, запевняю вас. Домовласник чомусь втовкмачив собi в голову, що я служу в таємнiй полiцiї, i боїться мене, як дiдька. Зникаю, сеньйоре! Iду робити каву. Я готую її так, що потiм серце вистрибує з вух..

- Дiйсно, чудова кава. I портвейн iз Алентежо! Вони оживляють мене. Так ось, я пограбував покiйника. Вiн був моїм найкращим другом, ми колись разом училися в Коїмбрському унiверситетi, хоч i на рiзних факультетах. Мiй друг Акiлiно все життя щось винаходив. Заробляв непогано. Останнiм часом його цiкавив новий спосiб одержання електричної енергiї. Хтось здогадався черпати енергiю iз струменiв розжарених газiв. Найвидатнiший винахiд з часiв Фарадея. Ви знаєте, хто такий Фарадей?

- У нього велика фiрма, сеньйоре?

- О боже мiй! Ваше неуцтво спокутується тiльки вашою кавою. Якщо можна, ще кухлик... Акiлiно зумiв отримати енергiю цим новим способом. Але його прилади давали тiльки постiйний струм. Акiлiно для якихось таємничих заходiв потрiбний був змiнний струм. Вiн i мене зумiв захопити своїми iдеями. Потiм Акiлiно важко захворiв. Усi знали, що вiн скоро помре. Одного разу ввечерi я повернувся вiд нього додому дуже засмучений. Тодi я не тинявся по чужих горищах, а мешкав на Руа-де-Сура в гарному старовинному будинку. В квартирi, крiм мене, нi душi. Тихо, мов у склепi. Раптом я почув, як зупиняється мiй годинник. Цокає все тихiше i тихiше, наче налякався власних звукiв. Почулось останнє цокання, i я несподiвано побачив вирiшення проблеми, яка так мучила Акiлiно. Здогад виник у мозку несподiвано, як спалах блискавки. Я зрозумiв, чому поети кажуть: "Мене осяяло натхнення!". Дiйсно, осяяння, спалах зiрки, снiп iскор - все, що хочете, в такому розумiннi. Я глянув на годинник, стрiлки застигли на дев'ятiй годинi i тридцяти хвилинах. Потiм я довiдався, що Акiлiно помер о дев'ятiй чотирнадцять хвилин. Збiг? Нiчого подiбного! Я обiкрав покiйника - така правда. Бiдолашний увесь час обмiрковував прокляте питання, воно не давало йому спокою до останнього подиху. Передсмертна агонiя - i одночасно вибух генiальних здогадiв! Ви розумiєте, в останньому ривку мозок спопеляє сам себе... Погляньте, погляньте, ваш годинник зупинився! Хтось помер... Вони вбили ще одного, я знаю...

- Заспокойтесь, заспокойтесь, сеньйоре. Моя неакуратнiсть, не завiв своєчасно свого будильника.

- Коли Акiлiно помер, годинник зупинив ся. Чому? В цьому щось є... Налийте менi ще вина... Про що я казав? Так, передсмертнi вибухи у мозку. Смолоскипи протуберанцiв. Полум'я вiд останнього спалаху спалює i чужий мозок. Зрозумiло, не всякий. Тiльки той, який настроєний в унiсон з мозком вмираючого. Якщо вони думають про одне i те ж саме, мiж ними протягується невидимий зв'язок, тонкий, як нитка з попелу. Вона тримається мить i розсипається на порох. Цiєї митi досить, щоб передати найважливiше. Я пiймав останню думку Акiлiно i скористався з неї. Потiм отримав патент на винахiд, зроблений покiйним, i привласнив його. Гору золота за патент нiхто не дав, але дещо я виручив. Ось так я обiкрав покiйника. Подобається?

- Заплутана iсторiя. Ще вина?

- Наливайте... Потiм я подумав: не може бути, щоб останнiй спалах свiдомостi не залишив слiду в самому мозку, що вмирає.

- Невже думки застряють у мертвiй головi?

- Мозок живе i пiсля смертi. Недовго, кiлька хвилин. Вiн згасає, як гасова лампа, в якiй скiнчився гас. Коли в мене з'явилися грошi, я купив невеличку лабораторiю. Навiть найняв двох фахiвцiв. Нам вдалося створити апарат, який виловлював у вмираючому мозку шурхiт життя. Бiохiмiчний пiдсилювач. Страшенно чутливий прилад. Реагував на найтоншi хiмiчнi реакцiї, що супроводжують кожну думку, аналiзував iоннi потоки в нервових клiтинах i таке iнше. Дещо вдалось пiдслухати через добу пiсля смертi. А якi шквали бушували в мозку пiд час агонiї!

- Де ж ви брали покiйникiв? Чи?.. Нi, неможливо! Ви вбивали? Ви вбивця, а я вас переховую, захищаю. Iдiот! Скiлькох ви вбили заради своїх мерзенних дослiдiв?

- Жодного. Ми уклали контракт з Нацiональним бiологiчним музеєм. У моєму розпорядженнi були сотнi рiзноманiтних тварин, вiд польової мишi до мавпочки уiстiтi.