Річард Метісон - Я — легенда

Серце шалено закалатало, він підірвався з-за столу й помчав вітальнею. Розчахнув двері спальні та ввімкнув світло.

У кутку, під верстаком, пес намагався вирити яму в підлозі.

Його тіло здригалося від переляканого скімлення, поки він несамовито шкрябав передніми лапами лінолеум, безуспішно ковзаючи гладенькою поверхнею.

«Малий, усе гаразд», — похапцем сказав Невілл.

Пес розвернувся й забився в куток, настовбурчивши загривок та вишкіривши пожовкло-білі зуби, напівскажений звук виривався з його пащі.

Ураз Невілл зрозумів, що не так. Опустилися сутінки, і переляканий пес намагався викопати собі яму для сховку.

Чоловік так і стояв безпорадно, його мозок відмовлявся працювати належно, а пес посунувся з кутка, поспіхом залізши під верстак.

Нарешті на думку спала ідея. Невілл поквапом рушив до ліжка і стягнув верхню ковдру.

Повернувшись до верстака, він присів і заглянув під нього.

Пес майже приплюснувся до стіни, несамовито здригаючись усім тілом і захлинаючись гортанним гарчанням.

«Гаразд, малий, — сказав він, — гаразд».

Пес відсахнувся, коли Невілл засунув ковдру під верстак і встав. Невілл відійшов до дверей та постояв хвилю, озираючись. «Якби я тільки міг щось зробити, — безпомічно думав він. — Але я навіть наблизитися до нього не можу».

«Що ж, — похмуро вирішив він, — якщо пес скоро не змириться, доведеться вдатися до хлороформу». Тоді він принаймні зможе попрацювати над псом, загоїть його лапу та спробує якось вилікувати його загалом.

Він повернувся до кухні, але їсти зовсім не хотілося. Зрештою він висипав вміст тарілки в подрібнювач та вилив каву назад у кавник. У вітальні зробив собі випити й осушив склянку. Смак напою видався прісним. Він відставив склянку та з понурим обличчям повернувся до спальні.

Пес зарився у складки ковдри, досі здригаючись і без упину скімлячи. «Безглуздо його поки чіпати, — подумав він, — надто переляканий».

Він відійшов до ліжка й сів. Скуйовдив руками волосся, торкнувся обличчя. «Вилікуй його, вилікуй його», — думав він, рука стислася в кулак і мляво гупнула по матрацу.

Раптом він потягнувся, вимкнув світло і влігся повністю вдягненим у ліжко. Лежачи, він скинув із ніг сандалі, дослухаючись, як вони глухо впали на долівку.

Тиша. Він лежав, утупившись у стелю. «Чому я лежу? — розмірковував він. — Чому я не пробую зробити бодай щось?»

Він повернувся на бік. «Поспи трохи», — слова пролунали мимоволі. Він добре знав, що не засне. Лежав у темряві, дослухаючись до собачого скавчання. «Помре, він помре, — роїлися думки, — і я нічогісінько з цим не вдію».

Нарешті, не витримавши звуку, він потягнувся та ввімкнув нічник. Ідучи кімнатою в самих шкарпетках, він чув, як пес зненацька спробував вивільнитися з-під ковдри. Але тільки більше заплутався у складках та пронизливо заскавучав, несамовито крутячись під рядном.

Невілл присів біля пса та поклав на нього руки. Він почув здушене гарчання та тихе клацання зубів, коли той спробував укусити крізь ковдру.

«Гаразд, — сказав Невілл, — припини».

Собака вовтузився, не припиняючи скімлити, його худе тіло безладно здригалося. Невілл міцно тримав його руками, притискаючи до підлоги, тихо, лагідно говорячи до нього.

«Усе гаразд, хлопче, усе гаразд. Ніхто тебе не скривдить. Заспокойся, ну. Досить, розслабся, ну. Досить, малий. Легше. Розслабся. Отак, розслабся. Отак. Угамуйся. Ніхто тебе не скривдить. Ми про тебе подбаємо».

Він говорив з перервами годину, у тиші кімнаті його голос лунав низьким, гіпнотичним бурмотінням.

Потроху, помалу тремтіння пса послабилося. Нерішуча усмішка з’явилася на обличчі чоловіка, і він усе говорив і говорив.

«Отак. Легше, ну. Ми про тебе подбаємо».

Невдовзі пес лежав непорушно під його руками, стріпуючись лише від уривчастого дихання. Невілл гладив його по голові правою рукою, заспокоюючи.

«Хороший пес, — проказав він ніжно. — Хороший пес. Відтепер я про тебе дбатиму. Ніхто тебе не скривдить. Ти розумієш, правда, хлопче? Певно, що так. Певно. Ти мій пес, чи ж не так?»

Обережно він присів на холодний лінолеум, далі гладячи пса.

«Ти хороший пес, хороший пес».

Його голос був тихим, сповненим покори.

Десь за годину він підняв пса. На якусь мить той завовтузився та заскиглив, але Невілл знову до нього заговорив, і він швидко заспокоївся.

Він сів на ліжко, тримаючи закутаного в ковдру пса на колінах. Пес непорушно лежав на його колінах, дихаючи легше.