Артур Кларк - 3001 - остання одіссея

– Є ще одна проблема, Індро, і я думаю, що ти єдина, хто може допомогти. Чому народ так ніяковіє, коли я кажу слово «Бог»?

Індра геть не зніяковіла, а ще й розсміялася.

– Це дуже заплутана історія. Шкода, що тут немає мого старого друга доктора Хана, щоб він усе пояснив, але він на Ганімеді, зціляє тих прибічників Істинної Віри, яких ще може знайти. Коли всі старі релігії були дискредитовані – нагадай колись розказати тобі про папу Пія XX, одного з найвидатніших людей в історії! – ми й досі мали потребу в слові на означення Першопричини або Творця Всесвіту – якщо такий є…

– Було чимало слів-кандидатів: Део – Тео – Юпітер – Брагма – їх усіх випробували, і деякі ще й досі з нами – особливо Айнштайнів фаворит, «Старий». Але наймодніше тепер – «Деус».

– Спробую запам’ятати, але все це здається трохи дурнуватим.

– Ти звикнеш, я підкажу тобі кілька інших ввічливих і прийнятних вставних вигуків, якщо треба буде виразити почуття…

– Ти сказала, що старі релігії були дискредитовані. То в що люди вірять тепер?

– Вірять якнайменше. Ми всі або деїсти, або теїсти.

– Я заплутався. Давай означення, будь ласка.

– Сьогодні вони трохи інші, ніж у твій час, але ось останні версії. Теїсти вірять, що існує не більше ніж один Бог. Деїсти – що існує не менше ніж один Бог.

– Боюся, що відмінність для мене надто тонка.

– Але не для всіх. Ти здивуєшся силі суперечок, які вона викликала. П’ятсот років тому хтось використав те, що відомо під назвою сюрреальної математики, щоб довести, буцім між теїстами й деїстами є нескінченна кількість відтінків. Звісно, як і більшість тих, хто брався бавитися з нескінченністю, він втратив розум. До речі, найвідомішими деїстами були американці: Вашингтон, Франклін, Джефферсон.

– Вони жили трохи раніше за мене, хоча ти б здивувалася, якби знала, що більшість людей цього не усвідомлюють.

– А тепер – добрі новини. Джо – професор Андерсон – нарешті дав – що ж то за слово? – своє «о-кей». Ти готовий до маленької подорожі нагору… На Місячний рівень.

– Чудово. А це далеко?

– Ой, та десь дванадцять тисяч кілометрів.

– Дванадцять тисяч! Та нам же знадобиться кілька годин!

Індра ніби здивувалася його словам, а тоді усміхнулася.

– Не так багато, як ти думаєш. Ні, у нас поки що немає транспортера матерії зі «Стар Трека», хоч мені здається, що над цим працюють! Але тобі знадобиться новий одяг, а також хтось, хто покаже, як його носити. А ще допоможе з сотнями маленьких щоденних завдань, що забирають так багато часу. Тож ми насмілилися організувати тобі особистого помічника. Заходь, Дениле.

Денил був невисокий, світло-брунатний чоловік на четвертому десятку, що здивував Пула, не привітавшись звичайним жестом – наближенням долоні для автоматичного обміну інформацією.

Насправді, скоро з’ясувалося, що в Денила нема іденти: коли вона була потрібна, Денил видобував пластиковий прямокутничок, що, вочевидь, служив тій самій меті, що й «смарткартки» двадцять першого сторіччя.

– Денил також буде твоїм провідником і… яке там слово? – завжди забуваю – схоже на «камертон». Його спеціально навчали для цієї роботи. Впевнена, що його послуги тебе цілком вдовольнять.

Хоч Пул і був вдячний, але йому стало трохи незатишно. Подумати тільки, камердинер! Він не міг пригадати, чи бачив колись бодай одного – у його часи то був рідкісний вид під загрозою вимирання. Він тепер почувався персонажем з англійського роману початку двадцятого сторіччя.

– У тебе є вибір, – сказала Індра, – хоч я й наперед знаю, що ти обереш. Можемо підніматися в зовнішньому ліфті й упиватися видовищем, а можемо поїхати на внутрішньому, пообідати й послухати легку музику.

– Не можу уявити, щоб хтось захотів залишитися всередині.

– Ти б здивувався, якби знав. У декого ці видовища надто легко викликають запаморочення – особливо в гостей десь ізнизу. Навіть альпіністи, які кажуть, що в них голова пристосована до висоти, спершу можуть трохи позеленіти, коли висота вимірюється кілометрами замість метрів.

– Я ризикну, – відповів Пул, усміхнувшись. – Бував я й вище.

Проминувши дві пари шлюзів до зовнішньої стіни Вежі (це він відчув легку дезорієнтацію чи то була просто уява?), вони увійшли до приміщення, що могло бути залою дуже маленького театру. Ряди по десять сидінь були розташовані п’ятьма ярусами. Усі були звернуті до величезних панорамних вікон, які й досі тривожили Пула, бо йому ніяк не вдавалося забути, скільки сотень тонн повітряного тиску намагається видавити їх у відкритий космос.