Владимир Кучмук - Програмування на мові Довіря

— Пропоную вирушити автомобілем до Ель Пасо під прикриттям масових цілей, а там пересікти кордон, — запропонував Олександр.

— Згоден, — підтримав його Вадим. — Літаком дуже небезпечно. Не виключено, що зопалу військові почнуть збивати все, що перетинатиме кордон з Мексікою. Але в Ель Пасо нас можуть зафіксувати камери спостереження, наприклад, при перетині кордону. І вся операція прикриття може піти нанівець.

— А якщо використати тунелі, — пролунала несподівана пропозиція від Анатолія. — Десь я читав, що існують таємні підземні тунелі, які риють мексіканці для нелегального перетину кордону зі Сполученими Штатами. Тобто, їдучи вздовж кордону на відстані кілометру, ми можемо «намацати» такий тунель.

— Це — добре, — схвалив пропозицію Вадим. — А що будемо робити з автомобілем?

— А ми будемо міняти автомобілі якнайчастіше, — сказав Віктор. — Будемо користуватись місцевими авто.

— Це вже краще, але на нас все одно можуть вийти, хоча і трохи згодом, — все ще сумнівався Вадим. — Тим більше, що нам буде потрібен або мікроавтобус, або, як мінімум, три легковики.

— Це питання можна легко зняти, — звернув увагу на себе Сашко. — Ми беремо мікроавтобус з водієм, доїжджаємо до тунелю, і програмуємо водія на повернення назад.

— Треба не забути і відповідно запрограмувати також і його найближчих сусідів, — одразу повеселішав Вадим і проспівав: «Нічого не бачив, нічого не чув я, нічого нікому не скажу.»

— Добре, — сказав Анатолій. — З'ясовуємо стан підготовки наших статистів та починаємо.

«Полковник Бродерік. Доложить стан підготовки технічних засобів.»

«Автомобілі готові. Чотирьом літакам не вистачає пального.»

«На яку найменшу дальність вони зможуть летіти?»

«До трьохсот кілометрів.»

«Слухайте наказ. Всім літакам та гвинтокрилам заглибитись вглиб території Мексіки на сто п'ятдесят кілометрів. Зробити посадку на будь-який майданчик неподалік маленьких містечок. Потім вирушити пішки до цих містечок і подзвонити до найближчого американського консульства. Вплив на вас після цього закінчується. Автотехніка повинна якнайближче наблизитись до кордону. Військові виходять з машин і чекають солдат прикордонної служби. Після зустрічі з ними дія впливу на вас закінчується. На всяк випадок, загальна дія впливу на всіх закінчується завтра о дванадцятій дня.»

Цієї ночі у філіалі ЦРУ в Вайт Сендзі царювало непорозуміння та майже паніка.

Раптове зникнення картинки на усіх моніторах доволі ясно вказувало на серйозне намагання полонених звільнитися.

Супутники, негайно виведені на режим роботи в реальному часі, показували велику кількість інфрачервоних цяток, які раптово, з різною швидкістю, почали розповсюджуватись з бази у напрямку Мексіки.

Тепер реальне місцезнаходження хлопців з батьками було невідомо.

Директор ЦРУ гарячково розмірковував: «Що робити з літаками та гвинтокрилами? Збити їх вже просто не встигаємо.»

— Контролювати переміщення кожної цілі, — розпорядився він. — Особливу увагу звернути на повітряні об'єкти.

«Треба негайно заблокувати кордон, — гарячково роздумував на ситуацією директор ЦРУ. — Хоча вони, безсумнівно, зараз пересікають кордон, але буде що відповідати нагорі.»

— Негайно заблокувати кордон. З Вайт Сендзу та Форт Блісу гвинтокрилами направити підрозділи до бази ігрек. Головне завдання — оточити базу і приступити до ретельного обшуку. Не припиняти стеження супутниками. Аналізувати всю інформацію. Оточити район і на зовнішньому колі, задіяти місцеву поліцію, — завдання послідовно йшли одно за другим: давався взнаки професіоналізм кадрового розвідника та досвідченого організатора.

— Літаки перетнули кордон, — надійшла доповідь.

— Знаю, спасибі.

«Треба організувати пошукові роботи на мексіканській території.»

— Негайно зв'язатись з мексіканцями, — він повернувся до свого помічника. — Попередити про масове порушення їхнього кордону. Нехай нічого не роблять. Запросить дозвіл на співпрацю з нашими службами. Можливо доведеться працювати разом.

Той одразу впівголоса передав наказ далі.

— Була хоч одна ціль в іншому напрямку?

— Ні, всі рухались до Мексіки.

«Навряд вони рушили у іншому напрямку. Скоріше за все рушили під прикриттям цілей з бази. Треба було не панькатись з ними. А що в цих умовах ще можна зробити? Доставити сюди батьків їхніх батьків? Один раз спрацювало…»

— Хто у нас залишився в Маріуполі? — запитав він помічника.