Владимир Кучмук - Програмування на мові Довіря

І тут варто сказати про профспілки. Більших зрадників робочого класу за останні роки, роки невиплачених зарплат, роки несамовитого наступу на права трудящих і уявити неможливо! Вони гірші за, вибачте, повій, бо беруть гроші з трудящих, а віддаються власникам підприємств. Загальновідома «школа комунізму» насправді виявилась звичайнісінькою школою бюрократизму, підлабузництва, адміністративної мімікрії. Кожен з цих «захисників» повинен понести історичну відповідальність за відмову від захисту інтересів робочого класу. Наяву маємо зраду матеріальних інтересів трудящих.

Володимир Іванович перевів дух.

— Повертаючись до теми комуністичної партії. Характерною її рисою є маріонетковість. Комуністичні бюрократи другого та третього ешелонів, а саме вони зараз сидять у Верховній Раді, не вміють діяти самостійно. Характерним штрихом цього було волання одного партійного функціонера при розгляді одного з військових питань: «Натовські танки будуть під Воронежем!». Тобто, так званого українського комуніста, якщо не задовольняють, то якось влаштовують ці ж самі танки під Львовом. Звідси видно чиї інтереси захищають так звані комуністи. Ця партія, втім, як і усі інші, не використовує профспілки, випробуваний інструмент боротьби за права трудящих. Адже будь-яка партія може скористатись виборністю керівників профспілок для подальшого використання цього справді ефективного інструменту.

— Всі сучасні українські партії створено під невелике коло політиків, — вступив у розмову Андрій Васильович. — І вони відображають інтереси окремих груп, кланів, а не класів. Тобто, по великому рахунку, це взагалі не партії. Цілком згоден, що доказом цього є нескінченна балаканина на шпальтах газет, в парламенті, в радіо і телеефірі і повна відсутність реальної роботи внизу в колективах.

— Так, «комуністичні» бюрократи союзного зразка досить довгий час мали владу, і, після своєї перебудови, забажали органічно додати до влади пряму її ознаку — власність, — підтримав товаришів Тарас Володимирович. — Однак мені здається, що вони переоцінили свої можливості. І тепер тим, хто в результаті всіх перипетій прихватизації загарбав цю саму власність, потрібно нове, модернізоване, кріпосне право; потрібен старий поліцейський порядок.

— Як би там не було, незважаючи на багатогранність розвитку політичних процесів, політики все одно є лише одними з приводних коліщат механізму влади, який просто змушує палко бажати керування масами інших коліщат, — додала Марія Петрівна.

— Так, керують шляхом обіцянок, — сказав Тарас Володимирович. — Ще один варіант оцінки діяльності — давати відповідну оцінку після закінчення строку перебування при владі.

— Оцінки — оцінками, а в житті людини найбільше важить тільки творчість, — знову привернув увагу до теми творчості Володимир Іванович. — І саме та творчість, яка в свою чергу дає поштовхи до розвитку творчості інших. Я читав, що японський підприємець, капіталіст, засновник компанії «Омрон», Татеїсі Кадзума у творчих пошуках форм людського суспільства пішов навіть значно далі наших «патентованих» комуністів. Процитую напам'ять: «я роблю все, що залежить від мене, щоб направити «Омрон» по шляху гуманізму».

/*Кадзума Татеїсі (1900–1991) — підприємець, автор теорії історичних інновацій, Нового Суспільства. В своїй книзі «Вічний дух підприємництва» писав: «Біля 2025 року почнеться ера автономності, перехід від суспільства, яке знаходиться під контролем свідомості (воно виникло в період колективного суспільства, до «природного» безконтрольного суспільства. Ми впритул підійдемо до ери великих перемін, в якій назавжди щезне боротьба за виживання, а отже, за панування на собі подібними. Шляхом досягнутого до цього часу найвищого рівня психології кожна людина зможе поступати автономно, не відчуваючи тиску суспільного контролю. Залишиться лише одна цінність як така: створення чогось нового.*/

— Так, — після нетривалої паузи сказав Тарас Володимирович. — Японський підприємець на практиці, як може, впроваджує ідею загального щастя людства. На відміну від наших політико-теоретичних імпотентів, які за роки знущання над народом не знайшли нічого кращого, як єзуїтські повідомляти тому ж народу з різних трибун, що над ним знущаються.

— Але далеко не всі західні підприємці підтримують ідеї Татеїсі Кадзумі, — продовжив думку Володимир Іванович. — Не помилюсь, якщо буду стверджувати, що майже всі західні підприємці взагалі не підтримують його ідей. Питання моралі західного зразка є явищем, яке потрібно ще розкривати. Я б назвав таких підприємців скральниками. Тобто, скрягами-повчальниками, такими собі дядями Скруджами, які, пограбувавши когось, потім повчають пограбованого, як тому треба жити, кидаючи йому крихти з награбованого. Прикладів більш ніж достатньо. В Україні потужний рудно-металургійний комплекс переробляє руди в метали. Технології недосконалі і ми дихаємо бозна чим. Тим часом за кордон вивозиться брухт кольорових металів, брухт чорних металів, чим там забезпечується екологічно чисте виробництво. А потім вони ж вимагають витрачати гроші на закупівлю в їхніх же країнах очисних технологій! При цьому за всіма їхніми законами вони абсолютно чисті. Наприклад, німці можуть купувати мідний брухт у якоїсь приватної голландської компанії, яка, в свою чергу, перекуповує мідь у прибалтійських фірм, які вивозять крадену мідь з України. Хоча всім відомо, що для цього крадії вирізають мідні кабелі на підприємствах, вночі крадуть діючі мідні трамвайні і тролейбусні тролеї, крадуть металеві кришки каналізаційних люків, зливні решітки на дорогах… При цьому робиться вигляд ніби ніхто не знає, що скуповується крадене. Інший приклад. Надаючи кредити новоствореним країнам СНД Європа твердо знала, що всі надані кредити будуть вкрадені і знову опиняться в їхніх банках, а розплачуватися будуть трудові обікрадені маси. Мало прикладів? Ось ще: вони із задоволенням вклали кошти у виробництво фарбованої води, цигарок, пральних порошків, жуйки та іншої дріб'ятини… Прибутки, зрозуміло, вивозяться. А до нас направляють сміття у вигляді секонд хенду. Ще й прибуток на цьому мають…На жаль, Україна має власних зрадників від влади, які зараз тішаться тим, що нібито попали в історію… Але хай ці зрадники не думають, що нащадки будуть про них пам'ятати з добром.