Енді Вір - Марсіянин

Йогансен зойкнула.

– Що… – затнувся Бек.

Фоґель стояв з роззявленим ротом, його обличчям промелькнув приголомшений вираз.

Мартінез глянув на Льюїс. Та нахилилася вперед і вщипнула себе за підборіддя.

– Знаю, що це несподіванка, – продовжував Мітч. – Знаю, що у вас тепер є багато питань. Ми відповімо на них. Але зараз я згадаю тільки основні факти.

– Він живий і здоровий. Ми дізналися про це два місяці тому і вирішили вам не говорити; ми навіть редагували ваші особисті повідомлення. Я протестував проти цього. Зараз ми вирішили все-таки розповісти вам, бо нарешті ми маємо з ним зв’язок і робочий план його порятунку. Якщо коротко, то його підбере «Арес-4» на трохи переробленому АСМ.

Ми надішлемо вам повний аналіз того, що сталося, але це точно не ваша провина. Марк наголошує на цьому щораз, як про це заходить мова. Просто не пощастило.

– Вам знадобиться час, щоб це обробити. на завтра ви звільнені від наукової програми. Надсилайте будь-які питання і ми дамо відповіді. Гендерсон, кінець зв’язку.

Коли повідомлення закінчилося, на містку запанувала напружена тиша.

– Він… Він живий? – перепитав Мартінез, а тоді посміхнувся.

Фоґель збуджено кивнув.

– Живий.

Йогансен недовірливо дивилася на свій екран розширеними очима.

– Бісів хрущ, – засміявся Бек. – Бісів хрущ! Командире! Він живий!

– Я покинула його, – тихо сказала Льюїс.

Коли екіпаж побачив обличчя командира, веселощі миттєво стихли.

– Але, – почав Бек, – ми усі полетіли…

– Ви виконували наказ, – урвала його Льюїс. – А я його покинула. Посеред мертвої, недосяжної, глухої пустки.

Бек благально глянув на Мартінеза. Той розкрив рота, але не зміг знайти слів.

Льюїс важко посунула з містка.

Працівники «Дейо Пластикс» працювали в дві зміни, щоб завершити виробництво покриття Дому для «Ареса-3». Подейкували й про третю зміну, якщо NASA знову збільшить замовлення. Ніхто не заперечував. Понаднормова винагорода приголомшувала, фінансування не мало дна.

Переплетені вуглецеві нитки повільно подавали на прес, де їх з двох боків затискали між полімерних листів. Готову матерію складали вчетверо і склеювали разом. Так отримували грубий лист матеріалу, який покривали м’якою гумою і переносили до гарячої камери, де він застигав.

ЗАПИС У ЖУРНАЛІ: СОЛ 114

Відколи в NASA отримали змогу говорити зі мною, вони не можуть стулити пельку ані на мить.

Увесь час хочуть від мене уточнених даних про кожну систему в Домі. А ще вони зібрали повну кімнату людей, котрі намагаються оптимізувати мій город. Я в захваті від того, що купка шмаркатих телепнів на Землі вказує мені, ботаніку, як вирощувати рослини.

Здебільшого, я пропускаю їхні вказівки повз вуха. не хочу здатися пихатим, але я найкращий ботанік на цій планеті.

Один неймовірний приз: електронна пошта! Мені пересилають дані, як у старі часи на «Гермесі». Звісно, вони передають листи від родини й друзів, але крім того з NASA приходять записки від народу. Мені писали рок-зірки, спортсмени, актори й акторки, а ще цілий Президент.

Один з таких листів прийшов з моєї альма матер, Університету Чикаго. Кажуть, що коли вирощуєш десь урожай, то ти офіційно колонізуєш те місце. Тож, говорячи формально, я колонізував Марс.

Ти чув, Ніле Армстронгу?

Але найкращий лист прийшов від матері. Точно такий, якого і слід чекати від матерів: хвала Богові, що ти живий, тримайся, не помирай, батько передає привіт і так далі.

Я прочитав його п’ятдесят разів поспіль. Гей, зрозумійте мене правильно. Я не мамин мазунчик чи щось таке. Я дорослий чоловік, який час від часу вдягає підгузок (без нього скафандр не одягають). Я вважаю, що ухопитися за лист від мами для мене абсолютно нормально і по-чоловічому. Я ж не якийсь там малюк у поході, що скучив за домом, га?

Звичайно, мені доводиться пертися до марсохода й назад по п’ять разів на день, щоб перевірити пошту. Доправити повідомлення з Землі на Марс вони можуть, а от подолати ще десять метрів до Дому вони не годні. Але втім, я не можу жалітися. Мої шанси пережити це все тепер набагато більші.

Останнє, що я чув – вони вирішили проблему ваги АСМ «Ареса-4». Після посадки тут, вони скинуть термощит, усі штукенції для підтримки життя і кілька порожніх паливних баків. Тоді апарат зможе перенести нас сімох (екіпаж «Ареса-4» і мене) до самого кратера Скіапареллі. Вони вже розробляють для мене програму дослідів на поверхні. Оце круто, га?