Енді Вір - Марсіянин

Зашипів шлюз. Знявши скафандр, Льюїс пройшла до кабіни управління. Вона пристебнулася до крісла, не зронивши ані слова, із застиглим, немов маска, обличчям. Тільки Мартінез наважився заговорити.

– Чекаю команди, – тихо сказав він. – Готовий до злету.

Льюїс заплющила очі й кивнула.

– Вибачте, командире, – сказав Мартінез. – Ви повинні словесно…

– Злітай.

– Так, мем, – відповів він, запустивши послідовність команд.

Захисні затулки випали з сопел на пісок. За секунду вистрелили піропатрони, запалюючи основні двигуни, і АПМ сіпнувся вгору.

Корабель повільно набирав швидкість. Набираючи висоту, він через зсув вітру почав відхилятися від курсу. Визначивши проблему, програма запуску нахилила корабель проти вітру, щоб його не відносило вбік.

Паливо відпрацьовувалось, і корабель ставав легшим, а прискорення – більш відчутним. Розганяючись експоненційно, апарат швидко досяг максимального прискорення, яке обмежувалося не потужністю двигунів, а тендітністю людських тіл на борту.

Поки апарат стрімко підносився, відкриті отвори СМО зробили своє. Корабель двигтів так, що екіпаж підкидало в кріслах. Мартінез і автомат злету тримали його на курсі, хоч за це доводилося боротися щосекунди. Атмосфера ставала щодалі рідшою, турбулентність слабшала і врешті зійшла нанівець.

Раптом усі сили зникли. Перший ступінь відпрацював. Екіпаж на кілька секунд відчув невагомість, а тоді їх знову притисло до крісел, коли почався другий етап. Зовні порожній перший ступінь вже відокремився і тепер падав у якийсь невизначений район планети.

Другий ступінь виніс корабель ще вище, на низьку орбіту. Пропрацювавши менше, ніж масивний перший ступінь, він прискорював корабель набагато плавкіше, наче був лиш луною.

Двигуни різко вимкнулись і гнітючий спокій змінив нещодавню какофонію.

– Основний двигун вимкнено, – сказав Мартінез. – Тривалість злету: вісім хвилин чотирнадцять секунд. Корабель на курсі перехоплення «Гермеса».

Зазвичай запуск, що пройшов без пригод, був приводом для святкування. Цього разу його закінчення ознаменувала тиша, яку порушило тихе схлипування Йогансен.

•••

Чотири місяці потому…

Бек намагався не думати про болючу причину того, що проводити експерименти з росту рослин у невагомості тепер доводилось йому. Він визначив розмір і форму листя папороті, зробив знімки і записав дані.

Виконавши свою наукову програму на день, він глянув на годинник. Якраз вчасно – скоро мала відбутися передача даних. Він проплив повз реактор до трапу на півконус «А».

Він рухався ногами вперед і скоро мусив по-справжньому триматись за щаблі, бо доцентрова сила корабля, що обертався, почала даватися взнаки. Коли він досяг півконуса «А», то відчував уже 0,4g.

Доцентрова гравітація «Гермеса» не була забаганкою – вона тримала їх у формі. Без неї вони не змогли б пересуватися на Марсі щонайменше увесь перший тиждень. Система вправ у невагомості могла би підтримувати їхні серця і кістки здоровими, але ще не придумали таких вправ, котрі дозволили б їм нормально працювати вже на сол 1.

Корабель був створений для цього, тому вони використовували систему і на зворотному шляху.

Йогансен сиділа на своєму місці. Льюїс сиділа поруч, а Фоґель з Мартінезом тинялися навколо них. Під час передачі даних вони отримували електронні листи й відео з дому. Ця пора була кульмінацією всього дня.

– Вже прийшло? – спитав Бек, заходячи на місток.

– Майже, – сказала Йогансен. – Дев’яносто вісім відсотків.

– Ти такий радісний, Мартінезе, – сказав Бек.

– Моєму синові вчора виповнилося три роки, – засяяв той. – Мають прийти знімки зі свята. А ти на що чекаєш?

– Нічого особливого, – сказав Бек. – Відгуки колег на статтю, що я її написав кілька років тому.

– Готово, – сказала Йогансен. – Усі особисті листи розіслано по ваших ноутбуках. Також уточнена телеметрія для Фоґеля і оновлення ПЗ для мене. О… тут ще голосове повідомлення для всього екіпажу.

Вона через плече подивилася на Льюїс.

Та знизала плечима.

– Вмикай.

Йогансен відкрила повідомлення і відхилилася назад.

– «Гермес», говорить Мітч Гендерсон, – почулись перші слова.

– Гендерсон? – здивовано спитав Мартінез. – Говорить з нами напряму, а не через Службу зв’язку?

Льюїс рукою зробила знак помовчати.

– Я маю деякі новини, – продовжував голос Мітча. – Скільки не кружляй, все одно доведеться сказати прямо: Марк Вотні досі живий.