Енді Вір - Марсіянин

Для того щоб я вижив, знадобилися сотні мільйонів доларів. І все це заради порятунку одного зачуханого ботаніка. Навіщо було перейматися?

Ну, гаразд. Я знаю відповідь на це питання. Почасти, всі рятували те, що я уособлюю: прогрес, науку і міжпланетне майбутнє, про яке ми мріяли сотні років. Але насправді, вони зробили це, бо усі людські істоти мають первісний інстинкт допомагати одне одному. Іноді здається, що нічого такого ми не маємо, але це неправда.

Коли турист губиться в горах, люди споряджають пошукові групи. Коли потяг сходить з рейок, люди стають у черги, щоб здати кров. Коли землетрус зрівнює якесь місто з землею, увесь світ надсилає гуманітарні вантажі. Це поведінка настільки питомо людська, що проявляється в усіх культурах без винятків. Знаю, живуть на світі такі падлюки, яким байдуже до чужої біди, але вони губляться серед приголомшливої кількості тих, кому не все одно. І завдяки цьому на моєму боці були мільярди людей.

Непогано, га?

Хай там як, мої ребра волають від болю, через перевантаження я досі бачу все як у тумані, дуже хочу їсти, на Землю повернуся аж за 211 днів, і, виявляється, від мене тхне, як від купи триденних шкарпеток, на яку нагидив скунс.

Це найщасливіший день мого життя.

Переклад: Віталій Мюнхен aka forever_maggot