Енді Вір - Марсіянин

– Так точно. в якому ти стані?

– Я на кораблі без панелі управління, – сказав він. – Додати до цього можна небагато.

– Як почуваєшся?

– У грудях болить. Мабуть, ребро зламав. А ви як?

– Намагаємося тебе дістати, – сказала Льюїс. – Запуск пройшов не ідеально.

– Ага, – сказав Вотні, виглядаючи з дірки в боці корабля назовні. – Покриття не втрималося на місці. Здається, порвалося на початковому етапі набору.

– Збігається з тим, що під час запуску бачили ми.

– Наскільки все погано, командире? – спитав він.

– Ми можемо виправити курс перехоплення за допомогою маневрових двигунів «Гермеса». Але проблема в швидкості перехоплення.

– І велика та проблема?

– Сорок два метри на секунду.

– От лайно.

•••

– Гей, принаймні зараз із ним усе гаразд, – сказав Мартінез.

– Беку, – сказала Льюїс. – Я починаю задумуватися над тим, що ти говорив мені. Наскільки ти можеш розігнатися неприв’язаним?

– Вибач, командире, – сказав Бек. – Я вже порахував. Я розженуся не більш, як до двадцяти п’яти метрів на секунду. Навіть коли б я і зміг видати сорок два, мені знадобились би ще сорок два, щоб наздогнати «Гермес», коли я повертатимусь.

– Прийнято, – сказала Льюїс.

– Гей, – почувся в радіо голос Вотні. – Я дещо придумав.

– Щоб ти та не придумав, – сказала Льюїс. – Кажи.

– Я міг би пошукати щось гостре і проколоти дірку в рукавиці скафандра. Тоді я використав би струмінь повітря замість двигуна, щоб полетіти вам назустріч. Тяга була би прикладена до моєї руки, тож я досить легко міг би обирати напрямок руху.

– Звідки в його макітрі беруться такі ідеї? – устряв Мартінез.

– Гм, – сказала Льюїс. – А так можна розігнатися до сорока двох метрів на секунду?

– Гадки не маю, – сказав Вотні.

– Не бачу, як можна щось контролювати в такому випадку, – сказала Льюїс. – Ти просто проведеш нас очима, майже не контролюючи свій вектор тяги.

– Згоден, що це смертельно небезпечно, – сказав Вотні. – Але подумай ось над чим: я полечу, наче Залізна Людина.

– Нам потрібні ще ідеї, – сказала Льюїс.

– Залізна Людина, командире. Залізна Людина.

– Будь на зв’язку, – сказала Льюїс.

Її чоло нахмурилося.

– Гм… Може це не така й погана ідея…

– Ти жартуєш, командире? – сказав Мартінез. – Це жахлива ідея. Він вилетить у космос, як…

– Не вся ідея, а лише частина, – сказала вона. – Ідея використати атмосферу для створення тяги. Мартінезе, запусти Фоґелів комп’ютер.

– Гаразд, – сказав Мартінез, клацаючи клавіатурою. Екран показував тепер екран Фоґельового робочого місця. Мартінез швидко змінив мову з німецької на англійську. – Готово. Що тобі там треба?

– Фоґель має програму для обчислення поправок курсу на випадок пошкоджень у корпусі, так?

– Так, – сказав Мартінез. – Вона розраховує необхідні корекції…

– Знаю, знаю, – сказала Льюїс. – Запускай її. Я хочу знати, що буде, якщо ми підірвемо ВШ.

Мартінез перезирнувся з Йогансен.

– Ем. Так, командире, – сказав Мартінез.

– Вантажний шлюз? – спитала Йогансен. – Ти хочеш… відкрити його?

– В кораблі достатньо повітря, – сказала Льюїс. – Це нас добряче пхне.

– Та-ак, – сказав Мартінез, запускаючи програму. – А заразом так можна знести увесь ніс корабля.

– І повітря витече, – Йогансен відчувала, що зобов’язана вказати на й це.

– Ми закриємо і реакторний відсік. Решта приміщень від вакууму не постраждає, але тут і біля реактора вибухова розгерметизація нам не потрібна.

Мартінез ввів умови в програму.

– Гадаю, ми матимемо ту ж проблему, що і Вотні, але в більшому масштабі. Ми не зможемо керувати напрямком цієї тяги.

– Нам і не треба, – сказала Льюїс. – ВШ на носі. Повітря, що витікатиме, направить вектор тяги через наш центр мас. Нам лиш треба буде націлити корабель в прямо протилежний бік від того, куди ми хочемо рухатись.

– Гаразд, є результат, – сказав Мартінез. – Якщо закрити місток і реакторний відсік, то пробій у ВШ змінить нашу швидкість на двадцять дев’ять метрів на секунду.

– Після чого відносна швидкість становитиме тринадцять метрів на секунду, – додала Йогансен.

– Беку, – передала Льюїс. – Ти чув усе це?

– Так точно, командире, – сказав Бек.

– Ти впораєшся з тринадцятьма метрами на секунду?

– Буде ризиковано, – відповів Бек. – Тринадцять метрів, щоб зрівнятися з АПМ, а тоді тринадцять в інший бік, щоб зрівнятися з «Гермесом». Але це в чорті-скільки разів краще за сорок два.

– Йогансен, – сказала Льюїс. – Час до перехоплення?