Артур Дойль - Незвіданий світ

— Ви ж не збираєтеся запропонувати нам піднятись на цьому, Челленджере? — уїдливим тоном спитав він.

— Я продемонструю вам його силу, любий Самерлі, і певний, що, побачивши її, ви не вагаючись погодитеся.

— Прив’яжіть його до своєї голови хоч зараз, — рішуче відповів Самерлі. — Ніщо в світі не зможе спонукати мене зробити таку дурницю. Сподіваюся, лорде Джоне, що й ви не зважитеся на цей божевільний вчинок?

— До біса цікава штука, — сказав той. — Хотів би я бачити, як вона літає.

— І побачите, — відповів Челленджер. — Вже кілька днів я сушу собі мозок думками про те, як нам вибратися звідси. Ми переконалися вже, що по скелях злізти не можна і що тунелю тепер нема. Не можемо ми й перекинути міст на ту пірамідальну скелю, по якій залізли сюди. Де ж його шукати способу? Кілька днів тому я звернув увагу нашого молодого друга на те, що в гейзерах має бути водень у вільному стані. Звідси в мене виникла ідея про повітряну кулю. Спершу, мушу зізнатись, я зупинився перед труднощами — де дістати підходящу оболонку для газу, але нарешті розв’язав цю проблему, щойно побачив тельбухи вбитих індіанцями двох здоровезних тварин. І от вам наслідки моєї праці.

Одну руку він притиснув до свого пошматованого піджака, а другою гордовито показав на імпровізовану кулю зі шлунку, що тим часом став зовсім круглим і з силою рвався вгору.

— Абсолютна нісенітниця! — чмихнув Самерлі.

Лорд Джон був у захваті.

— Ну й розумна ж голова! — шепнув він мені. — А як бути із кошиком? — звернувся Рокстон до Челленджера.

— Про кошик я подбаю найближчим часом. У мене є вже деякі думки, як його зробити та прилагодити до кулі. А тепер я вам доведу, що мій апарат витримає вагу кожного з нас.

— Всіх нас — ви хочете сказати?

— Ну. Я думаю, що кожен із нас по черзі спуститься на цьому, як на парашуті, а потім він повертатиметься назад у спосіб, який мені доведеться ще винайти. То вже буде легко. Якщо куля витримає нашу вагу і дасть нам змогу повільно спуститися на землю, мені більше нічого й не треба. Сьогодні ми спробуємо його лише з цього боку.

Челленджер приніс великий уламок базальту такої форми, що до середини його можна було легко прив’язати линву, за допомогою якою ми злазили на пірамідальну скелю. Линва мала коло ста футів завдовжки і, дарма що тонка, була дуже міцна. Зі шкіри він зробив щось на кшталт коміра, з якого звисала низка стропів. Челленджер поклав комір на горішню частину повітряної кулі, а стропи зв’язав унизу і почепив на них базальтовий уламок. Отже, вага вантажу рівномірно розподілялася по всій поверхні кулі. До брили ж таки він прив’язав і линву, тричі обмотавши її другим кінцем свою правицю.

— Тепер я покажу вам підйомну силу кулі, — із задоволеною усмішкою промовив Челленджер і повідрізував мотузки, що стримували його винахід.

Ніколи ще наша експедиція настільки не наближалася до цілковитої загибелі, як тоді. Наповнена газом оболонка з жахливою швидкістю рвонула вгору. В одну мить Челленджер відірвався від землі й полетів слідом за нею. Я ледве встиг обхопити його за поперек, але й сам полинув угору. Лорд Джон учепився за мої ноги, і я відчував, що й він летить за мною. Певний час я бачив, як троє мандрівників, наче в’язка сосисок, метлялися над країною, що її вони заповзялися досліджувати. На щастя, линва могла витримувати лише обмежену вагу, чого, здається, не можна було сказати про ту пекельну машину. Почувся хруск, і всі ми опинилися на землі з кружалом линви поверх нас. Підвівшись, ми вгледіли в блакитному небі маленьку чорну точку — то летів наш базальтовий уламок.

— Чудово! — скрикнув Челленджер, потираючи забиту руку. — Цілком задовільна й вичерпна спроба. Я навіть і не сподівався на такий успіх. Обіцяю вам, джентльмени, зробити за тиждень нову кулю і ручаюся, що перший етап нашої зворотної подорожі ви відбудете цілі й неушкоджені.

Ось вам точний опис останніх подій. Завершую свою оповідь у нашому старому таборі, де так довго чекав на нас вірний Замбо. Всі страхи та небезпеки залишилися в минулому, наче страшний сон. Червонувата кам’яна стіна височіє тепер над нами. Ми спустилися з плато цілі та неушкоджені і в найбільш несподіваний спосіб. За шість тижнів або за два місяці ми будемо вже в Лондоні, і навряд чи цей лист набагато випередить мене.

Радикальна зміна в нашому становищі сталася ввечері того дня, коли було випробувано кулю Челленджера. Я казав уже, що єдиною особою, яка нібито співчувала нам у прагненні покинути плато, був урятований нами молодий ватажок. Тільки він один не виявляв бажання затримувати нас у цій дивній країні. Про це ми довідалися з його промовистих жестів. Того вечора, вже поночі, він прийшов до нас, передав мені згорнутий шматок кори, потім урочисто показав на отвори печер над нашими головами і, приклавши до губ пальця, повернувся до своїх.