Артур Дойль - Незвіданий світ

— А як вони опинилися на горі?

— Не думайте, що на це питання складно відповісти, — сказав професор. — Тут може бути тільки одне пояснення. Ви, певно, чули, що Південна Америка — материк гранітний. В одній із точок його поверхні, за дуже давніх часів, унаслідок вулканічного процесу стався несподіваний зсув пластів. Ті скелі — з базальту, отже — вулканічного походження. Площа — така, мабуть, як Сасекс, завбільшки — піднялася вгору разом з усім, що на ній було, і завдяки своїм стрімким бокам, розмитим до того ж водою, відокремилася від навколишнього світу. Які ж були наслідки цього? Звичайні закони природи там уже не діяли. Умови, що деінде спонукали до змагання за життя, тут нейтралізувалися чи змодифікувалися. Тварини, які повимирали скрізь, тут вижили. Ви маєте пам’ятати, що і птеродактиль, і стегозавр — тварини юрської доби, а отже, існували в сиву давнину і збереглися там тільки через якісь незвичайні обставини.

— Ваші свідчення не викликають сумніву, і вам лишається лише викласти їх у відповідній установі.

— Так із простоти сердечної думав, бува, і я, — гірко промовив професор. — Можу сказати вам лише одне — не так сталося, як бажалося. Слова мої стріли з недовірою, обумовленою почасти дурним розумом, почасти заздрістю. А в мене не така вдача, сер, щоб чіплятися до людей, коли вони не ймуть мені віри, та доводити свою правоту. Побачивши, що мені не вірять, я вирішив не показувати нікому й тих речових доказів, які в мене були. Я зненавидів саму тему і ніколи більше не торкався її. Коли до мене завітали такі, як ви, сер, представники дурної громадської цікавості, я сам не свій був від злості й не міг стримати себе. Я досить палкий від природи, а коли мене роздратують, просто звірію. Та ви, боюся, мали вже нагоду пересвідчитися в тому.

Я не відповів і тільки потер підбите око.

— Дружина часто дорікає мені моєю нестриманістю, та я думаю, що кожна порядна людина на моєму місці вчинила б так само. Та я вирішив сьогодні ввечері показати добрий приклад витриманості й контролю над самим собою. Запрошую й вас бути присутнім на виставі, — він простягнув мені візитівку. — Як бачите, містер Персіваль Уолдрон, досить-таки відомий зоолог, читає сьогодні в залі Зоологічного інституту лекцію за темою «З темряви тисячоліть». Мене запрошено до президії й доручено виголосити подяку лекторові. Дякуючи, я намагатимусь, надзвичайно делікатно й тактовно, зробити кілька зауважень, що мають зацікавити аудиторію. Може, хтось навіть зажадає додаткових пояснень. Нічого спірного, розумієте; лише кілька думок, що наштовхуватимуть на думку про існування глибших проблем. Я триматиму себе в руках, присягаюся. Подивимось, чи не можна в такий спосіб досягти кращих наслідків.

— І ви дозволите й мені бути присутнім на тих зборах? — спитав я із запалом.

— Звичайно, — сердечно відповів Челленджер. Він умів причарувати не гірше, як відштовхнути вас своєю нестриманістю. Любо було дивитися, як він приязно всміхається. Щоки його між примруженими очима й довгою чорною бородою роздувалися тоді, мов два червоні яблука. — Неодмінно приходьте. Мені буде приємно знати, що в залі є хоч один спільник, нехай навіть такий неосвічений, як ви. Народу там, я думаю, буде багато, бо Уолдрон, дарма, що він абсолютний шарлатан, користується популярністю. Ну, містере Мелоун, я приділив вам значно більше часу, ніж хотів. Одна особа не має права монополізувати на свою користь те, що належить цілому світові. Буду радий побачити вас сьогодні ввечері. Між іншим, ви ж розумієте, що наша розмова не має набувати розголосу.

— Але Мак-Ардл, мій редактор, захоче знати, як я виконав його доручення.

— Скажіть йому, що хочете. Перекажіть, до речі, що в разі коли він пошле до мене ще когось, я змушений буду завітати до нього особисто, і прийду з канчуком [13] Канчук — нагайка з переплетених ремінців. . У будь-якому разі ви відповідатимете, якщо будь-коли моя розповідь з’явиться в пресі. Ну то добре, отже, о пів на дев’яту в Зоологічному інституті.

Останнім, що я побачив, коли прощався з професором, були його червоні щоки, синьо-чорна хвиляста борода і задерикуваті очі.

Чи то від фізичної втоми, чи то від моральної, але я залишив будинок професора в трохи пригніченому стані. Голова йшла обертом, а в мізках крутилась одна-єдина думка про те, що Челленджер мав рацію: відкриття його матиме вражаючі наслідки, а наша розмова, якщо він дасть дозвіл на її друк, стане справжньою сенсацією в «Газетт». На розі вулиці стояло таксі; я скочив у нього й поїхав до редакції. Мак-Ардл, як звичайно, був на своєму посту.