Артур Дойль - Незвіданий світ

— A-a-a, — запитливо протягнув він, — ну, як справи? Можна подумати, що ви воювали, молодий чоловіче. Бачу, що він встиг завдати вам жару!

— У нас спершу сталося маленьке непорозуміння.

— Що за людина! А ви як поводились із ним?

— Згодом він трохи оговтався, і ми розмовляли зовсім як товариші. А зрештою, я від нього нічого не добувся, принаймні такого, що можна було б надрукувати.

— Я не цілком поділяю вашу думку. Він підбив вам око — це вже матеріал для друку. Ми живемо не за доби терору, містере Мелоун. Треба врешті-решт приборкати цього суб’єкта. Завтра я напишу передовицю, від якої в нього волосся стане сторчма. Розкажіть мені все докладно, і я його пропечу назавжди. «Професор Мюнхгаузен» — як вам подобається назва для статті? Або «Професор Челленджер — воскреслий Каліостро». Згадаймо в його особі всіх брехунів та дурисвітів, відомих нам з історії. Я виведу його на чисту воду.

— Я не робив би цього, сер.

— Чому?

— Бо він аж ніяк не брехун і не дурисвіт.

— Що-о-о? — заричав Мак-Ардл. — Невже ви хочете сказати, що вірите його дурним вигадкам про мамонтів, мастодонтів та велетенських морських гадюк?

— Я не знаю, чи вигадки це, і не чув, щоб він розповідав про тих тварин. Але я вірю, що він відкрив щось нове.

— Тоді чого ж ви не напишете про це?

— Я дуже хотів би написати, та обіцяв, що мовчатиму. Тільки за такої умови він згодився розповісти мені дещо. — У кількох словах я розказав про свою зустріч із професором.

Мак-Ардл недовірливо хитав головою.

— Гаразд, містере Мелоун, — сказав він нарешті, — але про сьогоднішнє вечірнє засідання ви, сподіваюся, мовчати не обіцяли. Мені здається, що звіту про нього не надрукує жодна газета, бо про Уолдрона писали вже двадцять разів, а про те, що там буде й Челленджер, ніхто не знає. Якщо нам пощастить, ми заробимо на цьому. Ви в будь-якому разі йдіть туди й дайте нам вичерпний звіт. Я чекатиму на вашу статтю до дванадцятої ночі.

Того дня я мав багато клопоту, рано обідав і за обідом коротенько розповів про свої пригоди Тарпу Генрі. Той вислухав мене зі скептичною посмішкою й вибухнув сміхом, коли довідався, що професор перетягнув мене на свій бік.

— Таких звірюк, любий мій, у реальному житті не буває. Вчені не роблять великих відкриттів без речових доказів. Залиште ці історії новелістам. Ваш професор хитріший за всіх мавп Лондонського зоологічного саду. Це абсолютна нісенітниця.

— А той поет-американець?

— Не існував ніколи.

— Але я бачив його альбом!

— Альбом професора.

— Ви думаєте, він сам намалював ту тварину?

— Звісно, він. А хто ж іще?

— Ну, нехай. А фотографії?

— На них нічого не було. Адже ви самі кажете, що бачили лише птаха.

— Птеродактиля!

— Це він запевняє, що то птеродактиль. Він утовкмачив це у вашу голову.

— Ну а кістки?

— Перша — якогось звичайного птаха, а другу зроблено на спеціальне замовлення. Людина, яка має дещо в голові й знається на своїй справі, обдурить вас кісткою так само легко, як і фотографією.

Я був сам не свій. Може, я дійсно поквапився повірити професору? Раптом мені спала на думку прекрасна ідея.

— Ви будете на засіданні сьогодні?

Тарп Генрі замислено подивився на мене.

— Він не дуже популярна людина, ваш геніальний Челленджер. Багато хто гострить на нього величезний зуб. Я сказав би, що в Лондоні навряд чи знайдеться інша така ж одіозна [14] Одіозна — яка викликає негативне ставлення до себе; небажана, неприйнятна. персона. Якщо виступатимуть студенти-медики, то без скандалу не обійдеться. Не хочу я дивитися на те цькування.

— А втім, вам годилося б послухати, як він сам аргументуватиме свої твердження.

— Ваша правда. Згоден. Увечері я буду разом із вами.

Біля Зоологічного інституту ввечері ми побачили народу значно більше, ніж сподівалися. Ціла черга електроавтомобілів підвозила білобородих професорів, а темний вир скромних пішоходів, які юрмилися під склепінням воріт, свідчив про те, що аудиторія складатиметься не з самих тільки вчених. Зайнявши свої місця, ми зараз же помітили, що на задніх рядах і в галереї панує занадто легковажний і жартівливий настрій. Я глянув назад і побачив типові обличчя студентів медичного факультету. Очевидно, всі лондонські шпиталі відрядили сюди своїх представників. Слухачі поводилися доброзичливо, але задерикувато. Лунали уривки популярних пісень — трохи дивна увертюра перед науковою лекцією — і спостерігалася схильність аудиторії до глузування з певних осіб. Усе це обіцяло веселий вечір для більшості присутніх і віщувало неприємності тим, на кого чекала сумнівна честь стати об’єктом студентських розіграшів.