Ричард Морган - Пробуджені фурії

Можливо, якось так усе і пройшло.

А може й ні. Я роблю висновки з підозри й пізнішої фрагментарної інформації. Вибудовую з того, про що можу здогадатися, заповнюю прогалини посланською інтуїцією. Та можливо, я помиляюся.

Я не можу знати напевне.

Мене там не було.

І я так і не побачив його обличчя, коли йому сказали, де я. Коли йому сказали, що я є, і що йому доведеться з цим зробити.

Ушкодження.

Рана пекла до всирачки, але не сильніше за деякі з тих, що їх я мав раніше. Сліпий постіл з бластера влучив мені в ребра, ослаблений дверима, крізь які йому довелося прогризтися, щоб мене дістати. Я гупнув дверима перед жерцями, і їм умить закортіло мене підстрелити. Вечір драних аматорів. Їм, певно, перепало майже так само, як і мені, бо вони стали впритул, і частина розряду відбилася від поверхні дверей, за якими я вже відступав убік. Залишок розряду пропоров довгу вузьку рану вздовж ребер і пішов далі, підсмаливши куртку. Раптовий мороз із того боку тіла й різкий сморід спалених підшкірних давачів. Те незвичайне шипіння, з яким смажаться кістки, яке аж викликає в пам’яті певний смак, у тому місці, де розряд продерся крізь шар біомастила поверх рухливих ребер.

За вісімнадцять хвилин, якщо вірити м’яко підсвіченому дисплею, вставленому в лівому верхньому полі зору, те саме шипіння ще не покинуло мене, і я квапився освітленою вулицею, намагаючись не зважати на рану.

Під куртку поволі сочилися з тіла різні рідини. Крові небагато. Синтетичні чохли мають свої переваги.

— Хочеш розважитися, семе?

— Уже розважився, — сказав я, оминаючи його поріг.

Він зневажливо поблимав хвилями обтатуйованими повіками, промовисто демонструючи, що мені ж гірше, і знову розслаблено втиснув свою м’язисту раму в тінь під стіною. Я перейшов вулицю, звернув за ріг і проманеврував між іще двома повіями, одна з яких була жінкою, а інша — невизначеної статі. Жінка була переінакшена — роздвоєний драконячий язик миготів між із виду надмірно чіпкими губами, можливо, вловивши запах моєї рани у нічному повітрі. Вона так само покліпала в мій бік, а тоді відступила. З іншого боку, професійний кросгендер трохи перемінив позу й оцінив мене поглядом, але змовчав. Я їх не зацікавив. Вулиці стояли слизькі від дощу й порожні, і в них було більше часу роздивитися мене, ніж у бугая в дверях. Я причепурився після виходу з цитаделі, але щось у мені підказало їм, що прибутку я не принесу.

За моєю спиною почулася їхня розмова стрип’япською. Я розчув слово «злидар».

Вони могли дозволити собі перебирати клієнтами. Після ініціативи Мечека їхня справа процвітала. Текітомура тієї зими аж репалася від люду, повнячись торгівцями врятованим брухтом і бригадами списантів, що приваблювали їх, як слід за траулером приваблює лисокрилів. «Безпечне Нове Хоко до Нового Сторіччя» — сповіщали реклами. Від новозбудованого дока для аероплавів на краю міста з боку Компчо до берегів Нового Хоккайдо навпрямки було менше тисячі кілометрів, і вантажні судна ходили вдень і вночі.

Якщо не рахувати перельоту, то швидшого способу перетнути море Андраші нема. А на Світі Гарлана ніхто не знімається в повітря, якщо цього можна якось уникнути. Будь-які бригади, що перевозять важке обладнання — тобто, всі — прямують до Нового Хоко на аероплавах з Текітомури. Хто виживає — назад повертається у той самий спосіб.

Місто зростання, місто яскравої нової надії й кипучого ентузіазму, варто було грошам Мечека потекти до нього. Я кульгав магістральними вулицями, всипаними залишками народних веселощів. В моїй кишені клацали одна об одну, наче гральні кості, свіжовирізані кортикальні пам’яті.

На перехресті Перчева-стріт і проспекту Муко точилася бійка. Люлькарні на Муко щойно витурили своїх клієнтів із попеченими синапсами, де ті зустрілися з портовиками, що йшли з пізньої зміни крізь мертву тишу складського району. Більш ніж вагома причина для насилля. Десяток постатей з поганою координацією тупцяли, невміло молотячи кулаками і шарпаючи одне одного за все, що видно, а набіглий натовп гукав і підбадьорював. Одне тіло вже нерухомо лежало на дорозі з гартованого скла, а хтось виповзав із сутички короткими ривками й стікав кров’ю. Блакитні іскри сипалися з пари перезаряджених силових кастетів, десь на лезі ножа блискало світло. Та всі, хто ще стояв, здавалося, добряче розважалися, поліція не квапилася.