Ричард Морган - Пробуджені фурії

Списантська технологія чільників.

Я бачив кількох таких раніше — один прототип на Латімері, головному осередку промисловості з розробки нових інтерфейсів для марсіянських машин, де розробка і випробування йшли в такому темпі, що аж кипіло. Кількох таких людей використовували замість шукачів мін у системі Дому Хунь. Військовим ніколи не треба багато часу, щоб розвандалити передову технологію для власних потреб.

Логічно. Врешті, дуже часто саме вони й платять за наукові досліди.

— Не сказав би, що це непривабливо, — обережно сказав я.

— Аякже, — вона пошукала серед локонів і вирізнила центральний кабель так, щоб він висів окремо від інших — як смоляна змія, затиснута в кулаці. — Оце привабливо, так? Тому що, врешті решт, будь-який теплокровний мужик не може не полюбити вдвічі товщий за його хазяйство член, що теліпається в ліжку десь на рівні його голови. Довбаний страх конкуренції й фонова гомофобія, два в одному.

Я махнув рукою.

— Ну, а жінкам…

— Ага. На жаль, я традиційна.

— Ох.

— Точно, — вона відпустила кабель і труснула головою, щоб решта сріблястої гриви вляглася так, як раніше. — Ох.

Сто років тому їх було важче помітити. Оператори військових систем багато й довго навчалися користуватися цілими масивами інтерфейсного обладнання, вбудованого в їхні голови, але то було внутрішнє приладдя. Зовні ж специ з машинних інтерфейсів ніколи надто не відрізнялися від інших людських чохлів — хіба що виглядали трохи бліденько, коли задовго були в дії, але таке траплялося з будь-яким передозованим інфопацюком. Казали, що можна призвичаїтися.

Археологічна знахідка коло самих меж системи Латімера все це змінила. Вперше за шість сотень років колупання паличкою в марсіянському міжзоряному задвір’ї Гільдія нарешті зірвала джекпот — знайшла кораблі. Сотні або й тисячі кораблів, загнаних у павутинчастий спокій прадавніх паркувальних орбіт навколо крихітної другорядної зірки на ім’я Санкція. Все вказувало на те, що то були залишки масштабного військового протистояння, і що принаймні деякі з них мали здатність пересуватися швидше за світло. Інші докази, особливо такі як випарування цілої дослідницької бази Археологічної Гільдії й усієї команди з більш як семисот душ, натякали на те, що рушійні системи тих суден були автономні й більш ніж притомні.

До того дня єдиними насправді автономними машинами, які залишилися нам від марсіян, були ті самі орбітальні охоронці Світу Гарлана, і до них ніхто не міг наблизитися. Інші штуки були автоматизовані, але не дуже розумні. А потім спеціалістів з археосистем раптом попросили взятися до взаємодії з хитро зробленими керівними інтелектами військових флотів, яким було приблизно по пів мільйона років.

І їм потрібні були певні вдосконалення — однозначно.

А тепер те вдосконалення сиділо навпроти мене, ділило зі мною кайф від ендорфінів військового призначення й глипало в порожню склянку з-під віскі.

— А чого ти підписалася? — спитав я її, щоб заповнити тишу.

Вона знизала плечима.

— А чого люди взагалі підписуються на таке лайно? Гроші. Думаєш собі, що за перші кілька рейсів відіб’єш кредит за чохол, а далі складатимеш решту на добру таку купку.

— А воно не так?

Крива посмішка.

— Ні, не так. Але знаєш, це цілий стиль життя. А тоді ще витрати на обслуговування, покращення, ремонти. Гроші так швидко витрачаються, що аж дико. Забрав — і знову спалив. Важко накопичити на те, щоб піти назавжди.

— Ініціатива не може тривати вічно.

— Хіба? Той континент ще чистити й чистити. В деяких напрямках ми не пропхнулися далі, як на сотню кілометрів від Драви. Та й тоді весь час треба зачищати будинки всюди, де ти був, щоб віймінти не залишилися за спиною. Подейкують, що до початку нового заселення мине ще мінімум десяток років. І скажу тобі так, Мікі, особисто я думаю, що це гімняний оптимізм, виключно для споживання широкими масами.

— Та годі. Нове Хоко не таке велике.

— Вгадайте, хто тут бісовий чужосвітник, — вона показала язика, і в цьому жесті було більше маорійського виклику, ніж дитячої грайливості. — За твоєю міркою, може, й невеликий — впевнена, що там, де ти був, є континенти по п’ятдесят тисяч кілометрів завширшки. А тут трохи інакше.

Я всміхнувся.

— Сильво, я тутешній.

— А й справді. Новопешт. Ти казав. То не говори, що Новий Хоко — маленький континент. Після Кошута він найбільший з тих, що в нас є.

Якщо по правді, то в Міллспортському архіпелазі було більше суші, ніж в Кошуті чи Новому Хоккайдо, але, як зазвичай буває з острівними групами, які складають основну частину наявних земельних ділянок Світу Гарлана, чимало тієї суші складали мало до чого придатні гористі місцини.