Клайв Стейплз Льюис - За межі мовчазної планети. Переландра

Імператор Константин — Константан Великий (272–337), римський імператор (з 306), який своїм Міланським едиктом 313 р. дозволив сповідування християнства по цілій імперії. Незадовго до смерті був охрещений.

«відходило геть, зникало» — Вільям Вордсворт (1770–1850), «Обіцянки безсмертя: Ода», IX.

…жах охоплював нечистих духів, коли їх скидали у безодню — див. Лк.8,31.

Як святий Петро, він не зуміє подолати свій страх… — див. Мт. 26, 69–75.

…сидить перед Господом, як Пилат… — див. Мт. 27.

…обагрені кров'ю Агнця, заколеного ще перед заснуванням світу — див. Од. 13, 8.

Коли я прокинусь і насичусь Твоїм видом… то тільки потішусь таким тілом — див. Пс. 17, 15.

Елі, Елі, лама савахтані?! — «Боже, Боже, чому ти мене покинув?» (Мт. 27, 46).

«Битва при Малдоні» — давньоанглійська героїчна поема, створена, ймовірно, у X ст., в якій ідеться про битву між ессекським ополченням і загарбниками-вікінгами.

«І в мене пси спартанського заводу, руді та вислогубі!» — Вільям Шекспір (1564–1616), «Сон літньої ночі», IV, 1.

Воно знає — як про це знав, приміром, Гомер, — що всі, геть усі померлі провалюються у темряву… — в одинадцятій пісні Гомерової «Одісеї» розповідається про мандрівку головного героя до підземного царства мертвих — Аїду, де панує вічний морок.

Хіба ж там не сказано, що Бог є Богом живих? — див. Лк. 20,38.

«Енеїда» — епічна поема про мандрівку Енея — міфічного предка римлян, з Трої до Італії; головний твір римського поета Вергілія (70–19 рр. до Р. X.).

«Пісня про Роланда» — давньофранцузький лицарський епос (2-га половина XI ст.).

«Калевала» — фінський національний епос, збірка народних легенд і пісень, записаних фінським філологом Е. Льонротом у 1835–1849 рр.

«Полювання на Снарка» — гумористична поема (1876) Люїса Керрола (1832–1898).

…і навіть віршик про фонетичні закони германських мов — Люїс сам написав такий віршик у перші роки своєї викладацької праці в Оксфорді, висловлюючи таким чином протест проти недолугого підручника, який використовувався у той час.

…обличчя у нього було розтрощене до невпізнання — див. першу примітку до розділу XV.

…маленька ранка на п'яті — див. Бут. З, 15; Бог каже змієві-спокуснику: «Я покладу ворожнечу між тобою і жінкою і між твоїм потомством та її потомством. Воно розчавить тобі голову, а ти будеш намагатися ввіп'ястися йому в п'яту.»

Теллус — латинська назва Землі; у давньоіталійській і давньоримській міфології — богиня матері-землі, втілення її родючості.

…його ім'я звучить мовою того краю, де він народився, як Елвін — «друг елділів» — ім’я Елвін (Elwin) і справді походить від англосаксонського Aelf-wine — «друг ельфів».

Один із Малелділових найближчих послідовників у нашому світі… — апостол Павло, у Гал. 4, 1–7.

…два колеса, які дуже повільно котилися одне всередині іншого — див. Єз. 1,16: «…а виглядом своїм і виробом, здавалось, одне колесо було в другому». У листі від 4 березня 1953 р. Люїс визнавав, що має «великий борг перед Єзекиїлом», пов’язаний із поданим у «Переландрі» описом елділів ( CollectedLetters, III, р. 302).

…обличчя найдревніших грецьких статуй із острова Егіна — острів Егіна знаходиться у Саронійській затоці на південь від Афін. З XIX ст. п’ятнадцять статуй, знайдених на цьому острові, вважалися найкращими взірцями скульптури архаїчного періоду.

Малакандра нагадував йому силабічну строфу, а Переландра — тонічну — силабічне віршування ґрунтується на дотриманні однакової кількості складів у віршовому рядку незалежно від розміщення в ньому наголосів, атонічне віршування базується на дотриманні в рядку певної кількості наголосів. Переважній більшості сучасних європейських мов (за винятком французької) властиве тонічне віршування, натомість класична грецька і латинська поезія — силабічна.

…як каже Вергілій, навіть найлегший віддих сягає майбутніх поколінь — «Енеїда», VII, 646.

Споглядаючи справжніх Марса і Венеру та пригадуючи собі ті дурноверхі оповідки, які розповідають про них на Землі… — у давньогрецьких міфах розповідається, наприклад, що Афродіта (Венера) була одружена з ковалем Гефестом і чинила перелюб з Аресом (Марсом). Часто про це згадується і в європейській літературі; приміром, у Шекспіровій трагедії «Антоній і Клеопатра» євнух Мардіан каже: «На діло я, звичайно, недолугий, та пристрасть добре уявляю. В мріях я — Марс, який Венеру любить» (І, 5).