Клайв Стейплз Льюис - За межі мовчазної планети. Переландра

— І навіть те перше враження — також мета і вінець, адже задля цього й розтягнув Він час та розсунув Небеса. Якби ми не спізнали пітьму, і шлях, що веде в нікуди, і питання, на які годі дати відповідь, то з чим порівняли б Отчу безодню? Адже коли вкинути у неї думку, то так ніколи й не почуєш відлуння — не сягнути їй дна довіку. Нехай же буде тричі благословенне ім’я Його!

І тут усе раптом змінилося; слова ніби перетворилися враз у зримі образи, і Ренсом подумав, що бачить Великий Танець — неймовірне сплетіння дивовижних гнучких променів та смуг світла, які пересновувалися і перевивалися між собою, творячи химерні арабески та витончені, схожі на квіти візерунки. Варто було придивитися до якоїсь окремої фігури, як вона відразу ставала основною, і саме до неї сходилися всі лінії, і саме в ній поєднувалося та через неї сприймалося все решта — тепер просте і зрозуміле; але щойно відводив він погляд, аби поглянути на краї, що видавалися звичайними оздобами, відгалуженнями тієї головної, центральної фігури, як уже ці краї ставали осереддям і набували первинності, при цьому не позбавляючи ту першу фігуру значення, а навпаки, роблячи її ще важливішою. Також він побачив (хоч ледве чи тут ідеться про звичайний зір), що там, де перетинаються гнучкі промені та смужки світла, відбуваються крихітні, проте доволі яскраві спалахи; хтозна чому, але він не сумнівався, що це народжуються і помирають народи, цивілізації, вчення, мистецтва, науки — словом, усе те, про що розповідає нам історія, ефемерні зблиски, які загорялися, щоб уже за мить погаснути. Самі ж гнучкі промені, пасма світла, в яких народжувалися й помирали міріади коротких спалахів, мали, вочевидь, якусь іншу природу — спершу він і не здогадувався, яку саме, та потім збагнув, що то окремі істоти, осередки буття, і подумав, що час, у якому відбувається Великий Танець, либонь, геть відрізняється від того часу, який існує у нашій уяві. Тонші, тендітніші промені видалися йому недовговічними — то були, мабуть, квіти й метелики, плоди, краплини весняної зливи, а чи й — промайнула у нього думка — морські хвилі; інші виглядали тривкішими — приміром, кристалами, ріками, горами або навіть зорями. А високо вгорі, в яскравому сяйві і переливах небачених барв, виднілися лінії живих створінь, які різнилися між собою настільки ж, наскільки відрізнялися від істот внизу. Втім, не всі ці лінії були створіннями: деякі виявилися всеосяжними істинами та загальними категоріями. Тоді його анітрохи не здивувало, що і ці істини, і створіння разом протистояли найпростішим частинкам узагальнень, які спалахували і гасли на перетинах ліній, але потім, повернувшись на Землю, він неабияк цьому дивувався. На ту мить уся картина, яка постала перед ним, уже цілком вийшла за межі звичайного зору; згодом Ренсом розповідав, що вся сукупність тих любовно переплетених вигинів, смуг і ліній виявилася раптом поверхнею незрівнянно складнішої, чотиривимірної фігури, а та фігура, у свою чергу, — межею інших водночас і подібних, і не подібних на неї фігур в інших світах. Танець ставав дедалі швидшим, переплетіння — дедалі складнішими, всеосяжна взаємопов’язаність — дедалі очевиднішою, виміри — дедалі численнішими, і Ренсом міг усвідомлювати і запам’ятовувати щораз менше, щораз більше віддаючись простому спогляданню, коли, сягнувши, здавалося б, остаточної межі, вся складність раптом просто розтанула, як тане в неозорій блакиті неба біла хмаринка, а натомість довкола запанувала неймовірна простота, древня і юна як весна, простора й світла, сповнена безмежним миром і супокоєм. Його самого охопив такий спокій, пройняло відчуття такої свіжості, що тієї миті, перебуваючи у стані, надзвичайно далекому від звичайного людського буття, він наче прокинувся, вийшов із трансу, повернувся до тями і, глибоко зітхнувши, озирнувся довкруги.

Тварин ніде не було видно. Білі постаті елділів також зникли. Вони з Тором і Тінідріл були самі, а все навколо тихо мріло у звичайному, трохи тьмяному світлі переландрійського ранку — вочевидь, тільки недавно благословилося на день.

— А де ж звірі? — запитав Ренсом.

— Розійшлися — у них багато своїх справ, — відповіла Тінідріл. — Їм треба виховувати малят, відкладати яйця, будувати гнізда, плести павутину, рити нори, співати й бавитися, їсти й пити…

— Недовго ж вони тут пробули, — сказав Ренсом, — адже ще дуже рано.

— Так, — озвався Тор, — зараз ранок — але не той.

— То ми тут уже давно? — здивувався Ренсом.