Айзек Азимов - Фундація та Імперія

Лише в Джорда Коммасона, єдиного на Неотренторі, був аеромобіль із відкритим верхом, і він мав на це підстави. Річ не лише в тому, що Коммасон був найбільшим землевласником на Неотренторі. Головна причина полягала в іншому. Колись він був компаньйоном та злим генієм молодого спадкоємця престолу, що завдавав чимало клопотів суворому імператорові. Коммасон досі був його компаньйоном та злим генієм, проте спадкоємець престолу вже подорослішав і тепер ненавидів та тримав у своїх руках старого імператора.

Тому Джорд Коммасон у своєму аеромобілі, оздобленому перламутром, золотом та люметроном, через що зайве було на нього чіпляти герб, оглядав свої землі, величезні молотарки та комбайни, фермерів-орендарів та механіків і ретельно обмірковував свої проблеми.

Поруч із ним сидів згорблений та зморшкуватий водій, що м’яко вів машину за вітром і усміхався.

Джорд Коммасон говорив, звертаючись до вітру, повітря та неба:

– Пам’ятаєш, що я тобі казав, Інчні?

Вітер поворушив ріденьке сіре волосся Інчні. Його усмішка стала ширшою, а вертикальні зморшки на щоках поглибилися так, ніби він зберігав у них якусь вічну таємницю. Він відповів пошепки, зі свистом виштовхуючи слова крізь зуби.

– Пам’ятаю, сер, я думав про це.

– І що ж ти надумав? – у голосі Коммасона відчувалося роздратування.

Інчні пригадав, як на Тренторі він був молодим та вродливим лордом. На Неотренторі він став потворним дідуганом, живучи з милості сквайра лорда Коммасона і відпрацьовуючи її хитрими порадами. Він дуже тихо зітхнув.

Тоді тихо додав:

– Гості з Фундації, сір, прибули дуже вчасно. Тим паче нам на руку, що в них лише один корабель та один чоловік, здатний битися. Це тішить.

– Тішить? – похмуро перепитав Коммасон. – Можливо. Але ці люди є чарівниками і можуть бути могутніми.

– Не переймайтеся, – пробурмотів Інчні, – туман відстані приховує від нас правду. Фундація – це лише світ. А її громадяни – лише люди. Якщо в них вистрілити, вони помруть.

Інчні вів машину, не сходячи з курсу. Внизу мерехтіла звивиста річка. Він пошепки додав:

– І хіба вони самі не говорять про людину, яка влаштувала повстання на Периферії?

У Коммасона раптом зануртували підозри.

– Що ти про це знаєш?

На обличчі водія не було й тіні усмішки.

– Нічого, сір. Це було лише запитання.

Сквайр вагався недовго. З брутальною щирістю він сказав:

– Ти нічого не питаєш просто так. А ще не будь такий цікавий, бо тобі за це колись скрутять твою тонку шию. Та гаразд. Цього чоловіка звати Мулом, його підданий був тут кілька місяців тому… в одній справі. Тепер я… чекаю… коли ця справа завершиться.

– А ці прибульці? Може вони не ті, хто вам потрібен?

– Вони не нагадують опис.

– Фундацію вже захопили…

– Я тобі про це не казав.

– Я чув про це, – незворушно продовжив Інчні, – і якщо це правда, тоді йдеться про втікачів із зони бойових дій, яких ми можемо видати Мулові на знак нашої щирої дружби.

– Он як? – Коммасон завагався.

– А оскільки добре відомо, сір, що другом завойовника може бути лише його остання жертва, це виглядатиме як самозахист, та й годі. Є така річ, як психічні зонди, а тут ми маємо чотири мізки з Фундації. Інформація про Фундацію була б для нас корисною, зокрема і про Мула. І тоді його дружба буде для нас не таким великим тягарем.

Прислухаючись до тиші верхніх шарів повітря, Коммасон занепокоєно запитав:

– А що, як Фундація витримала? Якщо всі ці повідомлення брехливі? Подейкують, існує передбачення про те, що її не можна подолати.

– Час віщунів вже минув, сір.

– Нехай і так, але якщо вона вистояла, Інчні? Подумай! Що, як вона вистояла? Мул справді давав мені обіцянки… – Він зрозумів, що сказав зайве й замовк. – Тобто нахвалявся. Але нахвалятися легко, а робити важко.

Інчні безгучно засміявся.

– Важко, доки не візьмешся за справу. Навряд чи є щось страшніше за Фундацію, яка на краю Галактики.

– До того ж іще й принц, – пробурмотів Коммасон сам до себе.

– Він теж веде переговори з Мулом, сір?

Коммасона ошелешило це запитання.

– Та ні. Не так, як я. Але він зробився геть несамовитим і свавільним. Він наче сказився. Якщо я заарештую цих людей і він забере їх собі, бо йому теж не бракує практичності, я ще не готовий із ним сваритися. – Він насупився і його важкі щоки обвисли від роздратування.

– Я бачив цих чужинців учора, буквально декілька хвилин, – зненацька сказав сивий водій, – і цю дивну темноволосу жінку. Вона рухається наче чоловік, а її обличчя напрочуд бліде на тлі її волосся. – Його хрипкий та млявий шепіт майже потеплішав, і Коммасон здивовано глянув на нього.