Айзек Азимов - Фундація та Імперія

– Нам вдалося легко втекти після того епізоду в Часовому Сховищі, Еблінгу. Можливо, інші теж втекли. Але таких мало. Більшість залишилася. Гасильне поле можна було нейтралізувати. Для цього потрібно було трохи зусиль і винахідливості. Усі кораблі Флоту Фундації могли втекти на Притулок або на сусідні планети, щоб битися далі, як ми. На це виявилися здатні менше одного відсотка. Фактично усі перейшли на бік ворога.

Про підпілля Фундації, на яке тут покладала надію більшість людей, досі не чути. Мул вчинив напрочуд розважно, пообіцявши захистити майно та прибутки великих торгівців, і вони перейшли на його бік.

Еблінг Міс вперто сказав:

– Плутократи завжди були проти нас.

– В їхніх руках завжди була влада. Послухайте, Еблінгу, у нас є підстави вважати, що Мул або його маріонетки вже встановили контакти із впливовими людьми серед незалежних торгівців. Як відомо, щонайменше десять із двадцяти семи світів незалежних торгівців перейшли на бік Мула. Можливо, ще десь стільки ж вагаються. На самому Притулку є люди, які не надто засмутяться, коли Мул тут запанує. Цілком очевидно, що існує нездоланна спокуса відмовитися від політичної влади, якій загрожує небезпека, якщо це дозволить зберегти контроль над господарськими справами.

– Ви не сподіваєтеся, що Притулок може дати відсіч Мулові?

– Я гадаю, що Притулок цього не хоче. – І Ранду обернувся до психолога, занепокоєно дивлячись на нього. – Я вважаю, що Притулок чекає капітуляції. І саме тому я викликав вас сюди. Я хочу, щоб ви залишили Притулок.

Еблінг Міс здивовано напнув свої пухкі щоки.

– Зараз?

Ранду відчув, як його долає жахлива втома.

– Еблінгу, ви найвидатніший психолог Фундації. Справжні метри психології зникли разом із Селдоном, але ви найкращий із тих, кого ми маємо. Ви – наш єдиний шанс перемогти Мула. Ви не зможете зробити цього тут, тому летіть у те місце, що раніше було Імперією.

– На Трентор?

– Так. Від Імперії лишилися самі обгризені кістки, але щось мусить бути в центрі. Там мають бути якісь записи, Еблінгу. Ви можете більше дізнатися про математичну психологію – можливо, цього буде достатньо, щоб вивчити розум блазня. Певна річ, він має летіти з вами…

Міс сухо відповів:

– Я сумніваюся, що він згодиться навіть через страх перед Мулом, якщо ваша племінниця не полетить із ним.

– Розумію. Торан і Бейта полетять із вами саме з цієї причини. І є ще одна велика мета, Еблінгу. Три століття тому Селдон заснував дві Фундації, по одній на кожному кінці Галактики. Ви повинні знайти цю Другу Фундацію!

Палац мера – точніше, те, що колись було палацом мера – видавався у темряві невиразною плямою. Після завоювання та запровадження комендантської години у місті панувала тиша. Над Фундацією виднів молочний слід Чумацького Шляху і самотня зірка ясніла на небосхилі.

За три століття Фундація з приватного проекту невеликої групи вчених стала торговельною імперією, що простягала свої мацаки вглиб Галактики, а півроку тому втратила свій високий статус, зробившись однією із завойованих провінцій.

Розум капітана Гена Прітчера не здатен був це збагнути.

Похмура тиша нічного міста, темний палац, захоплений загарбниками – все це виглядало символічно, але капітан Ген Прітчер, що стояв біля зовнішніх воріт палацу з крихітною атомною бомбою під язиком, не замислювався над цим.

До нього наблизилася якась постать, і капітан схилив голову.

Постать ледь чутно прошепотіла:

– Сигналізація працює, як завжди, капітане. Дійте! Вона нічого не зафіксує.

Капітан низько схилив голову під аркою і тихо рушив стежкою, оточеною фонтанами, до колишнього саду Індбура.

Його пам’ять вперто відмовлялася згадувати той день у Часовому Сховищі чотири місяці тому. Але деякі небажані спогади все ж зринали, здебільшого вночі.

Старий Селдон вимовляє свої доброзичливі слова, що виявилися жахливо недоречними… Безлад і сум’яття… Індбур без свідомості, у своєму костюмі мера, що видається занадто яскравим порівняно з його блідим обличчям… Переляканий натовп, який швидко зібрався і чекає неминучих слів про капітуляцію… Молодий чоловік, Торан, що блискавично пірнув у бічні двері, тримаючи на плечі Мулового блазня…

І він сам, якийсь розгублений після всього цього, стоїть біля непрацюючої автівки.

Протискається крізь стихійний натовп, який вже залишає місто, і йде невідь куди.

Навмання кидається до криївок, які є (точніше, були колись) штаб-квартирами демократичного підпілля, що хиріло й занепадало протягом останніх вісімдесяти років.