Айзек Азимов - Фундація та Імперія

Фокс задумливо кивнув.

– Цілком логічно. Цей Мул – уважний політик.

– Я позбувся форми за першої нагоди. Відростив бороду. Після всього, що трапилося, інші також могли зробити так само.

– Ви одружений?

– Моя дружина померла. Дітей немає.

– Отже, ви маєте імунітет від шантажу заручниками.

– Так.

– Хочете почути пораду?

– Так, якщо маєте що порадити.

– Я не знаю, якої політики дотримується Мул або які в нього наміри, але кваліфіковані робітники й досі не постраждали. Їхні зарплати виросли. Виробництво всіх видів ядерної зброї розвивається.

– Справді? Схоже, він збирається продовжувати наступ.

– Не знаю. Можливо, той скурвий син хоче заспокоїти робітників, щоб вони не бунтували. Якщо Селдон не зміг вирахувати його завдяки своїй психоісторії, то я поготів. Але ви носите робочий одяг. Це теж про щось свідчить, чи не так?

– Я не кваліфікований робітник.

– Але ж ви вивчали військовий курс з ядерної зброї?

– Звичайно.

– Цього достатньо. Тут у містечку є компанія «Нуклеар Філд Біерінгз Інк». Скажіть їм, що маєте належний досвід. Ці падлюки, які обладнали завод для Індбура, досі ним керують, але вже працюють на Мула. Вони нічого не питатимуть, бо зараз їм потрібні робітники, аби вхопити ласий шматок. Вони видадуть вам посвідчення особи, і ви можете претендувати на кімнату у житловому кварталі корпорації. Спробуйте.

Так капітан національного флоту Ген Прітчер став робітником Ло Моро, що працював на виробництві у 45-му цеху «Нуклеар Філд Біерінгз Інк». З агента розвідки він став «змовником», зійшовши соціальними сходами вниз. За кілька місяців це привело його до воріт колишнього приватного саду Індбура.

У саду капітан Прітчер звірився з дозиметром, що лежав на його долоні. Внутрішнє сигнальне поле ще діяло, і він став чекати. Залишилося півгодини до того, як вибухне атомна бомба, що зараз лежить у нього в роті. Він обережно покатав її язиком.

Дозиметр згас у зловісній темряві, і капітан швидко рушив вперед.

Поки все відбувалося за планом.

Він безпристрасно подумав, що час, який відлічує годинник атомної бомби – це також і його життя, а її вибух принесе смерть і для нього, і для Мула.

Це стане кульмінацією його чотиримісячної приватної війни; війни, що почалася з часу його втечі з ньютонського заводу…

Протягом двох місяців капітан Прітчер носив свинцеві фартухи і важкі лицьові щитки, доки не позбувся військового вишколу. Він був робітником, який отримував зарплату, проводив вечори в місті й ніколи не розмовляв про політику.

Два місяці він не бачив Фокса.

Та якось одного чудового дня біля його верстата перечепився чоловік, ніби випадково витрусивши з кишені папірець. На ньому було написано «Фокс». Він кинув його в атомну камеру, де той згорів, ставши невидимим димком і вивільнивши близько мілімікровольта енергії, і взявся до роботи.

Того ж вечора він був вдома у Фокса і грав у карти з двома чоловіками, одного з яких знав за чутками, а іншого – на ім’я та в обличчя.

Передаючи та перетасовуючи карти, вони розмовляли між собою.

Капітан сказав:

– Це фундаментальна помилка. Ви живете у зруйнованому минулому. Вісімдесят років наша організація чекала на вдалий історичний момент. Ми були засліплені психоісторією Селдона, одним із перших положень якої було те, що одна людина не має значення, не робить історію, що складні соціальні та економічні чинники не зважають на неї і поводяться, як із маріонеткою. – Він обережно поправив свої карти, оцінив їх і додав нову, скинувши одну. – Чому б не вбити Мула?

– Ну і що доброго це нам дало б? – роздратовано сказав чоловік, що сидів ліворуч од нього.

– Зважте ось на що, – сказав капітан, скидаючи дві карти. – Що таке одна людина – одна з квадрильйонів? Якщо помре одна людина, Галактика від цього не припинить обертатися. Але Мул – не людина, він мутант. Він вже порушив план Селдона, і якщо ви полишите аналізувати наслідки, це означає, що він один зруйнував усю селдонівську психоісторію. Якби його не було, Фундації ніщо б не загрожувало. Якщо він помре, Фундація вже не буде подоланою.

Годі вам, демократи вісімдесят років боролися проти мерів та торгівців, потураючи їм. Отже, спробуймо вчинити замах.

– Як? – устряв Фокс, у голосі якого чувся холодний здоровий глузд.

Капітан повільно сказав:

– Я провів три місяці, розмірковуючи над цим, і не ухвалив жодного рішення. Але коли прийшов сюди, мені стрілила в голову потрібна думка. – Він мигцем глянув на усміхненого чоловіка з широким, рожевим обличчям, який сидів праворуч від нього. – Колись ви були камергером мера Індбура. Я не знав, що ви у підпіллі.