Айзек Азимов - Фундація та Імперія

Він відкинувся на спинку крісла і рвучко розстібнув комір.

– Не знаю, що ці імперські хлопці тут накоїли. Мабуть, порушили деякі налаштування.

– Розумію, ви намагаєтеся потрапити до Фундації.

– Я викликав Асоціацію або намагався викликати.

– Асоціацію? Що це?

– Асоціація незалежних торгівців. Ніколи не чули, еге ж? Ну, не лише ви. Ми ще про себе не нагадали!

На кілька хвилин запанувала тиша, вони зосередили свою увагу на індикаторі прийому, що не працював, і Барр запитав:

– Ви перебуваєте у межах діапазону?

– Не знаю. У мене є лише невиразне уявлення про те, куди ми потрапили, якщо зважати на обчислення. Ось чому мені доводиться використовувати систему навігації. А це може тривати роки.

– А оце не допоможе?

Барр вказав пальцем на індикатор, Деверс підхопився і вдягнув навушники. У маленькій каламутній сфері з’явився крихітний білий вогник.

Десь із півгодини Деверс вовтузився, намацуючи слабку ниточку зв’язку, що простягалася крізь гіперпростір, з’єднуючи дві точки, між якими неповороткий промінь світла летів би п’ятсот років.

Потім він скрушно відкинувся на спинку крісла. Підвів голову і зняв навушники.

– Час поїсти, доку. Тут є голчастий душ [8] Душ, коли вода тече на людину згори у вигляді безлічі дуже тонких цівок води. , яким ви можете скористатися, але обережніше з гарячою водою.

Він сів навпочіпки біля однієї зі скриньок, що вишикувалися вздовж стіни, і почав порпатися в ній.

– Сподіваюся, ви не вегетаріанець?

Барр відповів:

– Я їм усе. А що з Асоціацією? Ви втратили з ними зв’язок?

– Схоже на те. До них неблизький світ, вельми неблизький. Але це не має значення. Все, що мені було потрібно, я підрахував.

Він випростався і поклав на стіл два металевих контейнери.

– Лише почекайте п’ять хвилин, доку, а потім розріжте, натиснувши на контакт. Це і тарілка, і їжа, і виделка – дуже зручно, коли поспішаєш, якщо тебе не цікавлять такі дрібнички, як серветки. Мабуть, вам хочеться знати, яка мені користь від Асоціації?

– Якщо не секрет.

Деверс похитав головою.

– Не для вас. Те, що сказав Ріос, – правда.

– Що йому пропонували данину?

– Еге ж. Вони запропонували, але отримали відмову. Справи кепські. Бої вже тривають на зовнішніх сонцях Лоріса.

– Це близько до Фундації?

– Га? А, ви ж не знаєте. Це одне з колишніх Чотирьох Королівств. Його можна назвати внутрішньою лінією оборони. Але це не найгірше. Вони воюють великими кораблями, з якими ми раніше не мали справи. А це означає, що Ріос не давав нам усієї інформації. Він отримав більше кораблів. Бродріґ перейшов на його бік, а я погіршив ситуацію.

Він похмуро дивився на контейнер з їжею, натискаючи на контактні точки і спостерігаючи, як він акуратно розкривається. Каютою поширився запах підігрітої страви, схожої на тушковане м’ясо. Дуцем Барр вже їв.

– Годі імпровізацій, – сказав Барр. – Тут ми безпорадні. Ми не зможемо прорватися крізь імперські війська, щоб дістатися Фундації, найрозумніше – це терпляче чекати. Але якщо Ріос вже дістався до внутрішньої лінії оборони, гадаю, чекати довго не доведеться.

І Деверс поклав виделку на стіл.

– Почекати, кажете? – загарчав він, сердито глянувши на співрозмовника. – Добре вам говорити. Ви нічим не ризикуєте.

– Та невже? – ледь помітно усміхнувся Барр.

– Ні. Насправді, я вам розповім. – Деверс вже не приховував свого роздратування. – Я вже не можу розглядати цю ситуацію, ніби якусь цікаву дрібничку під мікроскопом. Десь там гинуть мої друзі, цілий світ, мій дім теж гине. Ви – стороння людина. Вам цього не збагнути.

– Я бачив, як вмирають друзі. – Старий поклав руки на коліна і заплющив очі. – Ви одружений?

– Торгівці не одружуються, – відповів Деверс.

– Ну а в мене двоє синів та племінник. Їх попереджали, але з певних причин вони не вживали жодних заходів. Наша втеча означає їхню смерть. Сподіваюся, моя донька та двоє онуків вже у безпеці, але навіть якщо не брати їх до уваги, я вже ризикнув і втратив більше, ніж ви.

Деверс був похмурим і розлюченим.

– Я знаю. Але йшлося про вибір. Ви могли й далі співпрацювати з Ріосом. Я не просив вас…

Барр похитав головою.

– Аж ніяк, Деверсе. Залиште вашу совість у спокої, я ризикував своїми синами не заради вас. Я співпрацював із Ріосом стільки, скільки міг. Річ у психічному зонді.

Сивеннський патрицій розплющив очі, вони були сповнені болю.

– Колись Ріос приїхав до мене, це було близько року тому. Він говорив про культ, що утворився навколо чарівників, але не добачив усієї правди. Бо це не зовсім культ. Розумієте, сорок років тому Сивенна опинилася у тих самих нестерпних лещатах, що загрожують вашому світові. З великими труднощами там придушили п’ять бунтів. Потім я відкрив стародавні записи Гарі Селдона – і тепер цей «культ» напоготові.